«Про Василя Стефаника не говоримо в минулому часі, бо є він і сьогодні цілком реально в нашім краснім письменстві, живе всією своєю невмирущою творчістю, силою свого вогнем налитого слова». Олесь Гончар

Василь Стефаник увійшов у історію світової літератури як автор правдивих соціально-психологічних новел із життя галицького селянства під владою Австро-Угорської монархії, а згодом - Польщі. Творчість молодого автора дала підстави Іванові Франкові назвати його після виходу ранніх збірок цілком зрілим, оригінальним талантом, «…митцем з божої ласки, який досконало володіє формою і має подиву гідний смак у доборі своїх творчих засобів… Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження…, всі його твори насичені глибоким, зворушливим ліризмом, який зачіпає найглибші струни людського серця…»

Щирим прихильником таланту Василя Стефаника був і Михайло Коцюбинський. Упорядковуючи альманах «Дубове листя», присвячений Пантелеймонові Кулішеві, письменник запрошує до участі в ньому Леся Мартовича і Василя Стефаника. Так 1901 р. між ними розпочинається листування, що зберігається у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.М.Коцюбинського. За обсягом листування невелике – 2 листи В.Стефаника і один лист за підписом В.Стефаника і Л.Мартовича, але з них дізнаємося чимало цікавого про теплі товариські стосунки між однодумцями. Михайло Коцюбинський вважає участь у збірнику на честь Куліша «наших кращих молодих письменників» дуже і дуже бажаною. 2 липня 1901 року він пише Стефанику: «На превеликий жаль, опріч «Синьої книжечки» я нічого не читав з Ваших писань, але та невеличка книжечка так мене захопила, що я довго носився з нею і не міг заспокоїтися. Я дуже хотів би познайомитися з другими друкованими Вашими роботами…»

У музейній колекції (меморіальній бібліотеці Коцюбинського) зберігається перша збірка В.Стефаника «Синя книжечка», видана накладом друкарні товариства «Руської Ради» у Чернівцях 1899 р. Фактично з неї починається блискучий літературний злет Стефаника. Автор показав трагедію селянства і болісний процес його пролетаризації. Важко залишитися байдужим, прочитавши такі новели, як «Катруся», «В корчмі», «Новина», «Виводили з села» та ін, де трагізм становища селянина полягав не тільки в зубожінні і розоренні, пролетаризації, а й у солдатчині.

У новелі «Виводили з села» Стефаник подає картину проводів рекрута, що нагадує прощання з покійником. Тій же темі присвячена новела «Стратився», яка логічно є продовженням попередньої.

Третій збірці В.Стефаника «Дорога», що вийшла у Львові накладом Українсько-руської видавничої спілки в грудні 1900 р, [на титулі зазначений 1901 р.], вже притаманний яскравий ліризм, у ній відчувається тяжіння до символів, метафоричних образів, переважають новели лірично-емоційного плану, відправним пунктом яких є настрій людини, що передує подіям. Це такі новели, як «Сон», «Май», «Озимина», «Басараби», «Палій», «Злодій», Кленові листки» та ін.

У червні 1905 року в Петербурзі вийшла збірка В.Стефаника «Оповідання». Її склали 36 творів з попередніх книг. Видавці за згодою автора наблизили його мову  (покутський діалект у діалогах селян) до загальновживаної української мови Наддніпрянщини.

Того ж 1905 р. у збірник «Український декламатор «Розвага» упорядник Олекса Коваленко включив поезію Василя Стефаника «Тут я спочину від бури й борни».

1902 року у Києві вийшов третій том антології «Вік» - «Українська проза 80-х років ХІХ ст. до останніх часів». У цьому виданні на стор. 508-529 вміщені новели Стефаника «Мамин синок», «Катруся», «Смерть» [у Стефаника «Скін»], «Кленові листки».

Антін Крушельницький 1910 року  впорядкував збірку «Українська новела» (Коломия, філія товариства «Учительська громада»), яку склали твори трьох друзів – Василя Стефаника, Івана Семанюка і Леся Мартовича. Їх ще називали «Покутською трійцею».

Михайло Коцюбинський уважно слідкував за публікаціями Василя Стефаника і рецензіями на них у часописах «Літературно-науковий вісник», «Киевская старина» та ін., що давали уявлення про нові грані таланту Стефаника, зокрема про його спроби на ниві художнього перекладу. Протягом 1900-1902 рр в ЛНВ опубліковані Стефаникові переклади творів Людвіга Томи «Тверді голови» і «Смерть» та оповідання Арне Гарборга «Загублений батько».

Твори Василя Стефаника набули широкої популярності серед іноземних читачів. Виходять окремі новели і збірки його творів у перекладах російською, чеською, польською, литовською, латиською, шведською, англійською та іншими мовами.

У меморіальній бібліотеці Михайла Коцюбинського зберігається низка журналів «Ruthenische Revue» та «Ukrainische Rundschau» за 1906 р., що виходили у Відні. У них друкувалися переклади творів Стефаника, виконані Ольгою Кобилянською («Лист», «Сама-самісінька»), Іллею Поповичем («Кленові листки»), Вільгельмом Горошовським «Лан», «Новина», «Мамин синок») та ін.

У розвідці «Українська література», надрукованій у №6 ж. «Ukrainische Rundschau» Михайло Мочульський дав загальну оцінку творам В.Стефаника: «В його новелах, що мають похмуре тло, розсіяні білі лілії поезії. І, мабуть, жоден з письменників до Стефаника не показав нам селянську душу в такому повному освітленні, як він.

У Михайла Коцюбинського і Василя Стефаника було три зустрічі. Омріяне знайомство літераторів відбулося 1903 року на святі відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві, вдруге письменники зустрілися 1 червня 1909 року в Коломиї, коли Коцюбинський їхав до Відня, а потім 4-5 червня Михайло Михайлович гостював у Стефаника у Відні, де той був членом Австрійського парламенту. Про ці пам’ятні зустрічі нагадує фото Василя Стефаника 1909 р., що зберігається в архіві Михайла Коцюбинського.

В експозиції музею і науковій бібліотеці є чимало рідкісних посмертних видань творів Стефаника іноземними мовами. Серед них – збірки оповідань українських класиків у перекладах на болгарську, німецьку, що вийшли друком у Софії та Берліні.

Добірка творів українських літераторів мордовською мовою впорядкована нашим земляком Бориславом Степанюком. Віра Вовк (Селянська) є авторкою передмови і перекладачкою на португальську 9 творів Василя Стефаника, що склали збірку «Cruz de Pedra» («Камінний хрест», видану в Ріо-де-Жанейро 1982 р. Книга подарована музею 2005 р. з автографом Віри Вовк.

Ще одна перлина музейної колекції – англомовна збірка новел та оповідань відомих українських літераторів ХІХ – початку ХХ століття: Панаса Мирного, Марка Вовчка, Марка Черемшини, Юрія Федьковича, Григорія Квітки-Основ’яненка, Євгенії Ярошинської, Михайла Старицького, Степана Васильченка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Івана Франка. На стор. 118-139 вміщені переклади творів Василя Стефаника «Maple Leaves» («Кленові листки») і «The Stone Cross» («Камінний хрест»). Переклад творів, що увійшли до книги «Written in the Book of Life», виконала Марія Скрипник. Вона ж авторка біографічних довідок про письменників і приміток. Книга вийшла у видавництві «Прогрес» (Москва, 1982).

Сподіваємося, ця публікація спонукає справжніх шанувальників Слова прочитати вперше або перечитати твори великого письменника і гуманіста Василя Стефаника. Як і колись, вони обов’язково знайдуть шлях до читачів різних поколінь, адже добро, співчуття до людського горя і чесність, справедливість і любов до України та її народу – це те, що і сьогодні хвилює мільйони наших сердець.

Тетяна Кузнєцова, зав.відділу музею-заповідника  М.М.Коцюбинського