Цими днями Чернігівщина відзначає 160-річчя від дня народження Софії Русової – феноменальної жінки, яка мала французьке і шведське коріння, але була українкою-патріоткою за переконаннями, талановитого педагога, котра першою сформулювала концепцію національної освіти, письменниці, мистецтвознавця з європейським світоглядом.

І особливий шанс стати українкою доля їй подарувала через прекрасного чоловіка Олександра Русова. З Божої волі «Саша-Ангел» запалив у її душі не тільки велике кохання як до чоловіка, а й велике особливе почуття любові і відданості українському народові. Дуже точно написав про них Ілля Людвигович Шраг: «Надзвичайну гармонію виявляло подружжя Русових: перейняті однаковими пориваннями, одними думками, однаковою любов’ю до людини та щирим бажанням працювати на користь громадянства, гуманні, з широкою освітою, вони мали особливу здібність гуртувати людей коло корисної праці… лагідні та толерантні до чужих переконань, вони приваблювали до себе людей, які ставали їх найщирішими прихильниками».

У той час, коли Русові вдруге в 1894 році прибули до Чернігова, то центром культурного життя була українська Громада. Активно працювали на ниві українського письменства, писали книжки, видавали збірники, альманахи Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Володимир Самійленко, Григорій Коваленко, Микола Чернявський.

Ще до приїзду в Чернігів Михайла Коцюбинського, Віру Устимівну Дейшу з Русовими поєднувала спільна велика справа – заснування першої громадської бібліотеки. Започаткована вона була 15 березня 1877 року за активної участі Софії Федорівни Русової і стала потім справді просвітницьким центром, об’єднала навколо себе все прогресивне культурне громадянство. За активної участі Віри Устимівни був складений «Каталог книг Черниговской общественной библиотеки». Вона склала систематичний каталог для читання та розробила статут громадської бібліотеки. А з 1892 року Вірі Устимівні доручили завідувати громадською бібліотекою.

Робота з організації громадської бібліотеки дуже зблизила подружжя Русових і Коцюбинських. Софія Федорівна в книзі «Мої спомини» писала про цей час: «Чотири роки мого життя в Чернігові були заповнені працею для справи народної освіти та лекціями літератури…». Оселя Русових теж стала тим осередком культури, освіти, де постійно вирувало життя. «Часто збиралась у нас молодь, співали хором, підготовляли українські концерти. Олександр завжди співав з моїм супроводом на фортепіано», - згадувала С. Русова.

На розвиток громадської бібліотеки потрібно було зібрати хоч невеликі кошти і невтомна Софія Федорівна заходилась коло влаштування українських вистав, публічних лекцій, концертів. Вона була натхненником і організатором, а Олександр Олександрович – бездоганним виконавцем. Він чудово грав роль Мартина Борулі, згадував І.Шраг. Ще з Києва дружні зв’язки мали Русові з родинами М.В.Лисенка, Садовських. На запрошення Русових уперше приїхав М.Лисенко з концертом до Чернігова. А потім ще не раз бував у нашому місті вже на запрошення М.М.Коцюбинського. Приїздила до Чернігова і театральна трупа Садовських, у якій особливо вражав усіх талант Марії Заньковецької.

На жаль, долею судилося Русовим переїжджати з одного місця на інше, що було пов’язано з статистичною роботою Олександра Русова. У травні 1899 року з сумом проводжали Русових з рідного Чернігова. Багато близьких людей, колег зібралося на прощальний вечір у їх оселі. І хоч у наступні роки Русовим так і не довелося постійно проживати у місті, вони були у курсі усіх культурних новин і сумували за Черніговом. «Десна, чернігівські собори – усе це були такі місцеві речі, що дорогі були всім і кожному», - писала Софія Федорівна у своїх спогадах.

З багатьма чернігівськими друзями – родинами Коцюбинських, Шрагів – Русові листувались, обмінювались книгами, журналами, разом були членами чернігівської «Просвіти». Особливо активне листування велося, коли Русові жили у Петербурзі. У фондах музею-заповідника М.М.Коцюбинського збереглися листи Олександра і Софії Русових до М.Коцюбинського. У 1907 р. Олександр Русов писав: «Щирокоханий та любий Михайло Михайлович! Оце був у нас Ілля Людвигович, то так Чернігівщиною запахло, що й до Вас писати захотілося… Пришліть жінці уповноваження од Вашої «Просвіти» на збори народних університетів, бо вона там про націоналізацію університетів річ заведе».

У січні 1908 р. Софія Федорівна представляла чернігівську «Просвіту» на з’їзді культурно-освітніх товариств. «Учора я промовляла від любої чернігівської «Просвіти». Розказувала усю її діяльність і усі утиски, які вона вистрадала, а потім перейшла до загального національного питання, розказала про становище української сучасної культури. Михайло Михайловичу, мене так слухали здивовано, наче я з луни впала, так мало ця «господствующая народность» знає й розуміє, що вона справді не та безмежна Росія й яке море сліз потоплено в її «єдинстві», пише Русова у листі до М.Коцюбинського.

У Петербурзі друзі підсміювалися з Софії Федорівни, що вона з доброчинної жінки стає фурією, як тільки хто починає обмежувати права України.

Заходами української Громади в Петербурзі видавалися українські книжки, серед них і книги Софії Русової. У меморіальній бібліотеці М.Коцюбинського й зараз стоять на полицях «Буквар», «Початкова географія» і книга для дітей про життя і діяльність всесвітньовідомих художників «Божа іскра» з дарчим написом «Вельмишановному М. Коцюбинському від автора».

У листах Русових з Петербургу йдеться про перевезення до Чернігова архіву українського письменника Данила Мордовця. Цей архів зберігається зараз у фондах музею-заповідника М.М.Коцюбинського.

Феномен Софії Русової якраз в тому рідкісному поєднанні таланту педагога і літературного критика, письменниці. Її статті опубліковані у раритетних українських журналах кінця ХІХ – поч. ХХ століття, на жаль, так і не перевидані.

Талановитому перу Софії Русової належить значна кількість літературно-критичних нарисів про творчість видатних письменників, філософів: Г.Квітки-Основ’яненка, Г.Сковороди, М.Гоголя, М.Драгоманова, Марка Вовчка, Н.Кобринської, М.Коцюбинського. Вона одна з перших використовувала російську пресу для поширення критичних статей про самостійне значення української літератури. Важливе значення для розуміння поглядів С.Русової має стаття «Старе й нове в сучасній українській літературі», яка була надрукована російською мовою в журналі «Русская мысль», а потім перекладена українською І.Франком для публікації у журналі «Літературно-науковий вісник» за 1904 рік.

Віддаючи належне українським митцям старшого покоління, С.Русова акцентує увагу на новій «національно-культурній течії в літературному процесі України». Молоді художники слова, на думку авторки статті, «вже не обмежовуються в своїх творах на малюванні самого народного життя, а дають широку панораму духовного буття різних прошарків суспільства, зокрема, інтелігенції, дають, як М.Коцюбинський, психологічний аналіз душі. Його цікавить не масовий характер і не примітивний тип селянства, а окремі своєрідні індивідуальності. Оповідання М.Коцюбинського правдиві перлини його талановитого пера». Таку високу оцінку творчості М.Коцюбинського дала Софія Русова, бо вважала, що ніщо не має над нами такої влади, як краса природи або краса мистецького твору.

У меморіальній бібліотеці М.Коцюбинського зберігається 8 номерів першого українського педагогічного журналу «Світло», де Софія Федорівна була активним дописувачем і членом редколегії. М.Коцюбинського завжди цікавила національна система виховання і навчання. Його рукою зроблені помітки на сторінках статей С.Русової, де вона широко представляла здобутки передової педагогічної думки, зокрема, виділені такі слова: «Песталоцці відзначає могутнє значення дитячої мови й каже, що дитина тільки передаючи рідною мовою усі ті враження, що зробила на неї велика природа, і уяснює їх сама собі. Дар любові, великий дар і уся користь діяльності вчителя… залежить від того, як учитель володіє мовою своїх учнів».

За підручниками С.Русової навчаються діти української діаспори. Її літературознавчі праці, художня проза перекладені і здобули високу оцінку в багатьох країнах світу. Тільки ми, земляки, мало що з того читали. «Раз добром нагріте серце вік не охолоне», - ці пророчі Шевченкові слова викарбувані на могилах Олександра Русова в Києві і Софії Русової в Празі. Краще не скажеш, адже дарувати добро людям і милій Україні було кредом їхнього життя.

Марія Москаленко,

завідуюча відділом музею-заповідника

М.Коцюбинського.