«Серед багатьох талантів, які породжує щедра українська земля, Довженків – особливий. У ньому поєднався художник з будівничим, педагог з письменником, філософ із ботаніком і кінорежисером. Він знав багато і про все мав свою думку. Кинуте ним слово добрим посівом западало в серця слухачів. Давало сходи», - писав літературознавець і мистецтвознавець Олег Бабишкін.

Олександр Петрович Довженко широко відомий в усьому світі як поет кіно і талановитий літератор. А ще він був своєрідним художником-живописцем, карикатуристом, ілюстратором, плакатистом, глибоким знавцем образотворчого мистецтва.

Працюючи у Житомирському вищому початковому училищі, Олександр Довженко викладав кілька предметів навчального плану, зокрема, і свій улюблений – малювання. На уроках молодий педагог вчив своїх учнів помічати в усьому красу і переносити її на папір. Образотворче мистецтво завжди було одним із улюблених занять Олександра Довженка. Він брав приватні уроки в Житомирі, навчався в Києві в Українській академії мистецтв, продовжив малярські студії в Берліні у приватному художньому училищі Віллі Єккеля, а також ретельно вивчав графіку Георга Гросса.

Улітку 1923 року Олександр Довженко завершив свою дипломатичну кар’єру і став художником-ілюстратором харківської газети «Вісті ВУЦВК».

«У цей період я познайомився з харківським українським літературним світом, який групувався тоді навколо редакцій «Вістей» і «Селянської правди». Це були «Гарт» і «Плуг». Членом «Гарту» я був і сам, як книжковий ілюстратор», - згадував сам Довженко.

«Гарт» і «Плуг» були в ті роки наймасовішими літературно-мистецькими організаціями, що випускали журнали, альманахи, видавали книжки своїх членів, кращі твори української класики і світової літератури.

Олександр Довженко брався ілюструвати тільки ті твори, що були близькі йому своїм змістом, розумінням життєвих проблем, побудовою образів. Художник віддавав перевагу книгам з яскраво виявленою сатиричною і гумористичною забарвленістю. Малювати карикатури він почав ще до своєї дипломатичної епопеї. Значну частину малюнків Довженка можна віднести до жанру політичної сатири, а решту становили дружні шаржі на колег, автошаржі. Авторами текстів, що супроводжували сатиричні малюнки «Сашка», були літератори-памфлетисти, зокрема Остап Вишня.

Карикатури О.Довженка з’являлися у журналах «Всесвіт», «Безвірник», альманасі «Плуг», газеті «Селянська правда». Відповідальний редактор «Вістей» Василь Еллан-Блакитний частенько підказував Довженкові теми карикатур, писав до них сатиричні і гумористичні підтекстовки. Результатом їхньої плідної творчої співпраці стали кілька десятків карикатур «Сашка» з дотепними віршами-коментарями Валера Пронози (так В.Еллан-Блакитний підписував деякі зі своїх творів). До перших роковин з дня смерті Еллана Довженко виконав акварельний портрет товариша. Відомо також про інший портрет Еллана-Блакитного, написаний Довженком олійними фарбами. Про нього згадував О.Грищенко у книзі «З берегів зачарованої Десни».

На шпальтах газет «Вісті ВУЦВК», «Література, наука і мистецтво», у часописі «Молот», заснованому українськими емігрантами – членами компартії США, з’являлися десятки сатиричних малюнків Довженка. Художник відображав суспільне життя, зовнішньополітичні явища, питання міжнародного робітничого руху в Італії, Німеччині, Польщі, Болгарії, США. В карикатурах «Сашка» зафіксовані відомі політичні постаті: Муссоліні, Чемберлен, Пуанкаре та ін., також знайшли відображення проблеми повсякденного життя українського суспільства періоду НЕПу.

У творчому доробку О.Довженка чимало ілюстрацій до гуморесок і фейлетонів Остапа Вишні, а також шаржів, сповнених доброзичливістю і щирою приязню. Художник доносить до глядача характер товариша, в якому органічно переплелися запал непримиренного сатирика і людяна доброта гумориста.

Надзвичайно популярними були малюнки Довженка до літературного альманаху «Гарт» (Харків, 1925). Крім лаконічних заставок, тут знаходимо графічні портрети Павла Тичини, Володимира Сосюри, Валеріана Поліщука, Майка Йогансена, Івана Дніпровського – людей, що концентрували в собі духовну енергію української культури 1920-х років. Кожен портрет позначений великою внутрішньою теплотою, прагненням проникнути до глибини характеру людини-творця. Динаміка, різноманітність художніх засобів, життєвість характерні для більшості Довженкових малюнків. У портретах сучасників митець домагався подібності не лише зовнішньої, а й внутрішньої, створюючи привабливі образи і водночас передаючи дух епохи.

Поетичне творче відчуття і розуміння суті характеру Павла Тичини, його духовної основи допомогли Довженкові відтворити силу інтелекту, чарівність і глибину таланту співця «Сонячних кларнетів».

Цікаво задуманий і вирішений портрет Валеріана Поліщука. Довженкові вдалося проникнути у внутрішній світ портретованого, пройнятися його світовідчуттям і передати найголовніше у його образі. Гостроти психологічної характеристики художник досягає в портреті завдяки філігранній відшліфованості художньої форми. Весь образ В.Поліщука сповнений поетичною одухотвореністю, в ньому тонко передано стан глибокого ліричного роздуму.

Елемент самооцінки, пильний погляд на себе самого збоку, відзначають автопортрети Олександра Довженка. На думку фахівців, найбільш цікавим є його автопортрет, виконаний олійними фарбами 1924 року.

Саме таким запам’ятали митця друзі й співробітники: молодим, струнким, моторним, вольовим, з металевим, часом різким голосом, опуклим великим лобом і хвилястим русим волоссям, якого вже торкнулася сивина.

У дослідженнях про різнобічну творчість О.Довженка автори звертали мало уваги на його захоплення кіноплакатом. За свідченнями сучасників, молодий митець працював у цьому жанрі з таким же завзяттям, як і над карикатурами та ілюстраціями. Також відомо, що Довженко переклав українською мовою титри іноземних кінострічок.

Рік 1926-й виявився переломним у творчості художника Олександра Довженка, який знайшов себе у кінематографі. «Я просидів ніч у своїй майстерні, підбив підсумки свого невлаштованого тридцятирічного життя, вранці пішов з дому і більше не повертався. Я виїхав в Одесу…» (О.Довженко, Автобіографія, 1939).

Тетяна Кузнєцова, зав. відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського