Ви, громадянине Горькій, маєте велике щастя – можливість повернутись до рідного краю. Не зважаючи на Ваші колишні опозиційні виступи проти компартії в основних питаннях революції, Вас приймають з одвертими обіймами. Ви – руський і друг Леніна. Ви маєте змогу зібрати скрізь, де хочете, всякі дані, що стосуються до зачепленого питання.

І коли б Ви схотіли так само чесно і обʼєктивно, як Бухарін, з даними науки і життя підійти до цього питання, коли б Ви теж кермувалися інтересами істини і визволення людства від усяких форм насили та експлуатації, Ви б сказали, мусіли б сказати, про теперішні свої погляди те саме, що сказав про Вас і Вам подібних Бухарін.

Але Ви цього не скажете.

Бо Вами в даному разі кермують не дані науки й життя, - а оця «барська антипролетарська ідеологія», оця великодержавницька ідеологія власника, оця психіка зоологічного націоналізму, що просто гарчить у душі без ніяких там даних науки, істини, переконань і тому подібного.

Це, розуміється, теж не нове, громадянине Горькій. Було воно до революції як по чайних Союза Русского Народа, так і по редакціях найліберальніших газет. Є воно і тепер, що видко хоча б із промови Бухаріна.

Але, повторяю, є і нове, і особливе, і навіть страшне в Вашому «зоологізмі», громадянине Горькій.

Нове в тому, що Ви – перший із стану так званої поступової руської інтелігенції так одверто, так сміливо зідрали той фіговий листок мовчання, яким руська інтелігенція раз-у-раз покривала зоологичну наготу царської деспотії в українському питанні. За невеличким виїмком, усе руське «демократичне» й «соціялістичне» громадянство ніколи й словом не обізвалось, коли Валуєви, Столипіни, Протопопови забороняли вʼявляти, що українське «нарєчіє» є мова. Оцим самим слівцем, оцим невинним «нарєчієм» воно виправдовувало і своє власне зоологичне гарчання і колоніальні гидоти царського імперіялізму.

Але, - треба правду сказати, - ні в кого з цих «поступовців» не вистачало мужности і безтактности розперезати своє мовчазне гарчання на весь голос, аж до самого Валуєва. І тільки Ви перший зробили це і гаркнули: «Не было, нет и быть не может! Не разрешаю!»

От це є те нове й особливе.

А страшне, громадянине Горькій, в тому, що це гаркнули – Ви, Горькій, а не якийсь собі там, темний, безвідповідальний неук або ідеолог Союза Русского Народа. Гаркнули по-валуєвськи Ви, відомий руський письменник, якого вважають за представника руської культури, навіть за виразника руської пролетарської інтелігенції. Ви, що звете себе другом Леніна, великого революціонера і основоположника сучасного комунізму. Ви, що користуєтесь довірʼям, пошаною і любовію багатьох руських людей.

От у цьому страшне. Бо Ви ж не можете не розуміти, що своїм валуєвським покликом Ви даєте своїм прихильникам гасло лютої зоологично-націоналістичної ворожнечі до української нації.

І цікаво: Ви, що так гарно часом кажете про мир і братерство народів, що так повстаєте проти війн, що так наївно вмовляєте членів компартії не гостро дебатувати між собою, тут Ви не задумуєтесь кликати до найганебнішої війни дужчого з слабшим, до задушення слабшого в найелементарнішій його потребі.

І ще характерніше: Ви раз-у-раз у політиці були тільки «другом». Активно, дієво, своєю власною особою Ви в політичній боротьбі не брали участи. А тут раптом Ви виступили цілком активно. Ви навіть на жертви і на дикий вчинок пішли; не допустили поширення своїх книг серед широких мас українського пролетаріяту та селянства, аби заборонити переклад їх на «нарєчіє».

І мимоволі з'являється питання: що ж би Ви зробили з иншими книжками, надрукованими цим нарєчієм, коли б мали силу та були послідовним? Заборонили б? Звеліли б на латинську мову перекласти? А з 16 тисячами шкіл, нищих і вищих? Позачиняли б? А з Українським Радянським Урядом? Розігнали б? А з Українською Радянською Соціялістичною Республикою? «Упразднили б за ненадобностью»? «Не было, нет и быть не может»?

Ну, а як би оті «дурні та злочинні люди», що «переслідують» руську культуру тою «українізацією», не згодились би на «упразднение», то Ви ж не обмежились би, мабуть, самим Вашим «переконанням», а, будучи послідовним, і гармат ужили б на доказ Вашої правоти? Хіба не так?

І хіба це все не страшне, громадянине Горькій? І хіба українські працюючі маси після цього не мають велику підставу голосно, прилюдно і руба поставити, не Вам уже, а всій руській радянській суспільності таке питання:

«Ви вважаєте М.Горького за свого найкращого представника, Ви в своїх маніфестаціях на честь його ювілею не раз це підкреслювали. Скажіть же нам, українцям, чи вважаєте ви М.Горького і в українському питанні за свого виразника та представника? Скажіть одверто, ясно і так само сміливо, як це зробив сам М.Горькій.

Ми маємо право знати, яка є радянська руська суспільність. Ми знаємо добре дореволюційну, знаємо емігрантську білогвардійську (у всіх її течіях) руську суспільність, ми хочемо знати, які ж позиції до нас займає радянське руське громадянство, які воно може займати позиції, коли такий її визнаний виразник і представник так недвозначно, так свідомо, обдумано і активно зайняв позиції Валуєва?

Але з другого боку ми знаємо погляди й позиції провідної частини ВКП, що так мужньо і влучно висловив Бухарін, що переводяться в життя компартією України.

Так з ким же оті пролетарські і непролетарські письменники, з ким службовці, робітники, селяне, усі ті, що щиро і самовіддано будують новий світ, нові відносини між людьми і народами, з ким вони солідаризуються:

з Бухаріним чи з Горьким?».

Оттак, на мою думку, громадянине Горькій, повинні запитати українці, а насамперед оті, що «переслідують» руську культуру.

І запитати рішуче, настійно, невідступно. Бо Ваш виступ, Горькій, не є Ваш індивідуальний виступ, не помилка якась, не ляпсус. Він – громадське і значне явище. І від найбільшого освітлення його, від того чи иншого відношення до його в немалій мірі залежить і оте саме будівництво нового світу та нових відносин між людьми та народами, що дороге кращій частині і руського, і українського, і всякого иншого народу, незалежно від мови чи «нарєчія», яким він балакає.

А Ви самі, громадянине Горькій, коли з того бурєвєстніка визволення поневолених народів, що були колись на Капрі, перевернулися на смішного, анахроничного чорного ворона валуєвщини, коли мали відвагу закрякати оте старе-старе «Не было, нет и быть не может», то майте ж мужність, хоча б ув імʼя того ж таки будівництва нового світу, так само голосно і сміливо навести ті дані та мотиви, що призвели Вас на це.

Українські працюючі маси, ховаючи бурєвєстніка, мають право вимагати хоч цього від його.

                                  Париж, 20-6-28 В.Винниченко»