Вороги Великої Російської Імперії (головним чином – німці), заздрячи її могутності та славі, почали підкопуватися під неї, щоб розвалити її. З цією метою вони вхопилися за українське «нарєчіє», почали роздмухувати його і з нічого, можна сказати, створили цілий український рух. Взяли німці мапу Росії, єдиної та нєдєлімої, відділили на ній, скільки їм заманулося, губерній і почали насаджувати там штучну мову, штучну історію, штучну культуру, штучну державність. Руські уряди (за згодою величезної більшості руської демократичної інтелігенції), всіма державними засобами боролися проти такого підступства ворогів, не дозволяли, забороняли, карали, душили. Але сталося чудо, неймовірне, фантастичне чудо, громадянине Горькій: створили таки вороги цілий народ, з окремою мовою, окремою історією, з окремою культурою!

І глум який: памʼятаєте, як сама Російська Академія Наук ще до війни після пильного вивчення питання, визнала, що українська мова не є «нарєчієм» руської мови, а таки дійсна самостійна словʼянська мова і український народ є дійсно самостійний словʼянський народ. Академія Наук, громадянине Горькій! Фахівці та знавці, та до того ще не вороги, а щирі руські люде!

Отже, створили таки німці Україну! Та ще як створили: як тільки впав царат зі своїми сатрапами, законами та ідеологами, так оцей штучний, вигаданий народ одразу піднявся, заговорив, заборюкався, зажив. І ніби в справжнього народа, в його зʼявилися свої соціяльні й політичні угрупування, своя боротьба, свої класово-соціальні прагнення. Але свої, офарблені оттою штучною національністю.

І дійшло до того, громадянине Горькій, що за даного моменту на земній планеті є більше сорока мільйонів людей, що заявляють своєю рідною мовою оцю штучну вигадану німцями мову! В самому тільки Союзі Радянських Республік є біля 27 міліонів таких дивних гомункулюсів. З 18 тисяч шкіл на Україні – 16 тисяч провадять навчання цією штучною мовою. Академія Наук на Україні видає свої наукові праці цим вигаданим «нарєчієм». Радянський Уряд заводить усе врядування на цій вигадці.

Чи не чудо ж, громадянине Горькій? І чи не загрозливе це чудо? Ви ж подумайте: воно руйнує всі закони науки, що ми їй звикли довіряти. Наука нас учить, що народи й мови їхні творяться тисячоліттями, що в цьому складному процесі беруть участь численні й ріжноманітні фактори історичні, економічні, географічні, кліматичні і т.д., і т.д. А тут раптом задумала собі купка людей міждержавну інтригу і за якийсь десяток-другий років взяла й створила з частини одного неподільного народу цілком новий штучний народ. І цей штучний народ уже переслідує і кривдить той живий, справжній народ, з якого його зроблено.

Та ще більше. Хто може тепер гарантувати взагалі цілість руського народу? От тепер серед ваших однодумців у національному питанні, серед білогвардійської еміграції руської, панує тривога: Англія, за прикладом Німеччини, теж хоче «отторгать» і «расчленять» Росію. Хто може поручитися, що англійці не підуть тим самим шляхом, що німці? Візьмуть собі мапу Росії, відділять скільки їм потрібно губерній, скажемо на півночі, й почнуть там «насаждать» штучну мову, штучну історію, штучну державність. А як усе це прийметься й розівʼється, візьмуть і «отторгнуть» разом з Ленінградом од Росії. І в Ленінграді почнуть переслідувати і кривдити руських людей, руську мову, руську культуру. Чому б ні? Чому німці на півдні Росії могли це зробити, а англійці на півночі не зможуть?

Так, громадянине Горькій, нічого Ви нового своєю філологією не сказали. Та й самі Ви повинні знати це. Не можете Ви не знати про вислід Російської Академії Наук. Не можете Ви не знати про думку Леніна, Вашого друга, в українському питанні, бо Ви ж читали, мабуть, його писання з цього приводу?

Не можете Ви не знати й про теперішній курс національної політики компартії на Україні. Не можете не знати, що ті «дурні» та «злочинні» люди, що вʼявили, ніби українська мова є справжня мова, знаходяться в великій кількості в компартії і що сама партія запроваджує ту штучну мову по всіх урядових інституціях і кермує «українізацією». Ви ж знаєте, що вона не тільки не помічає, що це штучна мова, непотрібна, як Ви кажете, а вважає її за могутній і необхідний засіб освіти, організації працюючих мас, навіть уважає, що для найкращого кермування цими масами в боротьбі за соціялізм вона сама повинна цілком «українізуватися», себто злитися національно з українськими працюючими класами.

Та ще більше! Ви не можете не знати того, як самі Ви колись інакше ставились до українського питання. Памʼятаєте, як у 1908 році Ви, збираючись видавати переклади моїх літературних праць з української мови на руську, з властивою Вам сльозою у розмовах зо мною вигукували: «Прекрасный язык! Милый язык! Люблю! Давайте, давайте издавать!»

З виданням моїх праць під Вашою редакцією справа не вийшла (з відомих Вам і мені не літературних, не політичних і не національних причин). Але Ви видавали переклади праць Коцюбинського. І з Коцюбинським Ви так само деклямували своє захоплення «прекрасным, милым язиком». І з ним Ви так само сміялися й обурювалися з тих «болванов», які звали українську мову штучною, а весь український визвольний рух – вигадкою німців.

Все це Ви добре памʼятаєте, знаєте, не можете не знати. Як же могло статися, що Ви, знаючи все це, все ж таки тепер самі себе записуєте до тих людей, яких так влучно самі колись характеризували? Які причини цього надзвичайно цікавого явища? Такої неймовірної зміни в Вас?

Очевидно, це мусять бути дуже важні причини. Не може ж бути, щоб така людина, як Ви, висловлювала такі надзвичайно серйозні висновки, не обдумавши їх, не обгрунтувавши і перед своїм сумлінням, і перед громадянством. Ви напевне перевірили висновки Російської Академії Наук, погляди Леніна, політику компартії, зрівняли їх з якимись новими науковими даними, що Ви винайшли, Ви напевне проробили величезну й довгу роботу і тільки тоді наважились, не зважаючи ні на Академію Наук, ні на Леніна, ні на компартію, виступити з такою відповідальною і важною в багатьох відношеннях заявою, зміцненою до того ще актом заборони перекладу. Правда, громадянине Горькій?

Я думаю, що не помилюся, коли скажу, що велика кількість радянського громадянства на Україні (та й у Росії) з великою цікавістю чекатиме Вашого докладнішого обгрунтування Вашого виступу та пояснення такої надзвичайної зміни в Ваших «переконаннях».

Але мені здається, громадянине Горькій, що за Вас уже дуже добре зробив це один із видатних проводирів компартії, Бухарін в свої промові, виголошеній на зʼїзді Комсомолу в Москві 6 травня 1928 року. Ось виривок з неї, що стосується до тих важних причин, які зробили таку неймовірну зміну в Вашому погляді на українське питання:

«Зустрічаються такі прослойки і такі «ідейні» течії, які нашу національну політику, - одну з основних підвалин робітничої диктатури в нашій країні, один із найяскравіших виявів нашого інтернаціоналізму, - підводять під рубрику роздроблення «Великої Росії». Попадаються такі шановні панки, які запевняють, що наша національна політика, поскільки, скажімо йде мова відносно розповсюдження української мови на Україні, тюркської мови в Азербайджані і т. ін., означає приниження «руської культури». Стара великодержавна пиха ігнорування всякої иншої нації, як нації другого сорта, як «інородців», - оця надута чванлива ідеологія російського поміщика і ліберального барина, що прикрив хрестом святої Софії, премудрости божої, низьку пожадливість свого гаманця, починає знову розворушуватись разом зо зростом кулака, розлюченого нашим наступом, приватного торговця і «ідейного» героя Шахтинської марки, який тим більше хрипить про «Росію» і тим більше бʼє себе в патріотичні «руські» груди, чим паскудніше продається чужинецькому капіталові. Звісно, в залізних обіймах пролетарської диктатури неможливо одверто викинути трьохкольоровий прапор і заспівати погрозливим голосом: «Розумійте всі язиці і покоряйтеся, яко з нами Бог». Тому ця ідеологія плазом виявляє себе в скорочених формах.

На Україні ми бачимо иноді, як руські елементи, особливо із старого урядницького апарату, ні за що не хотять вивчати українську мову. Вони бачать в систематичному проведенні українізації вияв чогось такого, що підриває честь і славу «Росії». Вони до цього часу в душі дивляться на Україну, як на «Малоросію», що повинна постачати вареники та «малоросійське сало», танцювати гопака і т. инш. для користи справжніх руських, «Росії» і т. инш. Оця барська, антипролетарська, великодержавна ідеологія просочується і в низи».

(Цитую за «Укр. Вістями»).

Так говорить чесний, освічений і послідовний революціонер і комуніст, що має життєві й наукові дані в цьому питанні.

Далі буде…