5 березня виповнюється 190 років від дня народження відомого українського поета, байкаря, журналіста і видавця, дитячого письменника, невтомного громадського діяча Леоніда Глібова.

Його ім’я нерозривно пов’язане з нашим чернігівським краєм, хоча він і є уродженцем Полтавщини.

Леонід Глібов народився 5 березня  1827 р. в с. Веселий Поділ на Полтавщині. Батько майбутнього письменника, Іван Назарович, був управителем маєтків поміщиків Родзянків у с. Веселий Поділ, а згодом – у с. Горби, де й промайнули дитячі роки Леоніда. Освіту здобував спочатку у Полтавській гімназії, яку не зміг закінчити через проблеми зі здоров’ям, а згодом у Ніжинському ліцеї князя Безбородька. Та й тут не все складалося добре, бо несподівано помер батько, а згодом і мати, тож довелось на рік перервати навчання для влаштування родинних справ. І здоров’я мав слабке, практично з юних літ слабуючи на очі, тому часто хворів і пропускав заняття, а через те освіту завершив аж у 1855 році, а направлення на першу роботу вчителя історії та географії у гімназію м. Чорний Острів на Поділлі одержав лише 1 вересня 1856 року.

Проте вже в 1858 році Глібов з сім’єю перебирається до Чернігова, який стане для письменника рідним.

Л.Глібов віршувати почав дуже рано. Перші поетичні спроби були російською мовою і вийшли окремою збірочкою у Полтаві у 1847 році. У Ніжині Глібов починає писати байки, активно їх друкує у додатку до «Черниговских губернских ведомостей». Остаточно оселившись у Чернігові, поет знаходить тут щирих друзів, українців, які дбали про розвиток культури,освіти. Це було невеличке коло щирих прихильників усього рідного, адже в умовах імперської політики царської Росії годі було сподіватись на вільний розвиток культури. Одним з найцікавіших діячів був лікар Степан Ніс, який дуже любив усе українське, носив народний одяг, співав українських пісень, говорив рідною мовою, за що потрапив під пильний нагляд поліції, та згодом і був покараний. До цього кола також входили Опанас Маркович, Олександр Тищинський, Іван Андрущенко, бували Олександр Лазаревський, Олександр Білозерський та ін. Ці українці назвали себе Товариством кохаючих рідну мову, організували аматорський театр, поставили кілька вистав. А Леонід Глібов заснував газету «Черниговский листок», в якій друкувались матеріали і українською мовою. Це була навіть не газета, а швидше літературний тижневик, у якому публікувались художні твори, критичні нариси, фольклорні матеріали, рецензії, новини з культурного життя міста, роздуми про політичні події, піднімались питання освіти. Леонід Глібов був засновником, видавцем, редактором, коректором, журналістом в одній особі. Газета проіснувала майже три роки, але була заборонена як така, що загрожувала самодержавству. Редактора звільнили з роботи в гімназії, вислали в Ніжин під пильний поліційний нагляд, де він кілька років перебивався з родиною у тестя без постійної роботи, а отже і без платні. Повернувся до Чернігова  у 1865 році на посаду переписувача губернського статистичного комітету, через рік було знято поліційний нагляд, а в 1867 році обійняв посаду завідувача Чернігівською земською друкарнею, на якій служив до останніх своїх днів. До активної творчості повернувся аж через багато років, наприкінці життя. Саме в цей період розкривається ще одна грань таланту цієї непересічної людини: він пише багато дитячих творів – загадок, акровіршів, скоромовок. Це взагалі було нове слово в українській літературі того часу. Ці твори залюбки друкує львівський журнал для дітей «Дзвінок».

У 1891 році громадськість урочисто відзначає 50-річний ювілей творчої діяльності українського поета. У Чернігові відбувся урочистий обід у міському клубі, з інших міст надсилали вітальні листи й телеграми.

На жаль, здоров’я Леоніда Глібова постійно погіршувалося, він майже зовсім втратив зір, у нього було хворе серце.

10 листопада 1893 року на 66 році життя його не стало. Ясного й теплого осіннього дня Чернігів проводжав в останню путь свого улюбленого поета. Труну Глібова несли на руках далеко за місто до Троїцького монастиря, де його було поховано.

Через кілька років, а саме у 1899-му, на його могилі постане скромний білий мармуровий надгробок, кошти на який збирала українська громадськість. Долучився до цієї справи і Михайло Коцюбинський, який уже на той час став чернігівцем і звертався із закликом про збір грошей на пам’ятник до петербурзьких українців, зокрема до Данила Мордовця: «В Чернігові поховано одного з найталановитіших українських поетів, байкаря Леоніда Глібова.

Чернігівські земляки, вкупі з сином поета, становлять над його могилою невеликий монумент – надгробок. Одначе зібраних на се грошей не вистачає на добрий, хоч і невеликий надгробок. Бажаючи вшанувати пам'ять поета так, як він того заробив, чернігівські українці вдаються до своїх петербурзьких земляків, просячи їх пособити у сій справі грішми. Маючи на увазі, що надгробок має бути поставлений в кінці травня сього року, бажано було б не загаювати сю справу.

Все, що збереться на сю річ, просимо переслати на таку адресу: Чернигов, Губернская земская управа, М.Коцюбинському».

На пам'ятнику поетові було викарбувано слова В. Cамійленка, написані в день смерті Глібова.

Ласкавим голосом пісень ти нам давав

У наше чесне діло віру,

І голос радощів й надії проводжав

Твою, тепер розбиту, ліру.

І от замовк твій глас, погас промінь ясний,

Що в темному світив околі…

Але не вмре поет у пам’яті людській!

Згадаємо тебе в недоленьці лихій

І в кращий час нової долі!

Цей пам’ятник простояв на могилі байкаря до 1939 року, потім його було замінено іншим. Зараз надгробок зберігається на території Чернігівського музею-заповідника М.Коцюбинського, як німий свідок тієї далекої епохи високих духовних ідеалів і поривань.

Наталія Коцюбинська, заступник директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського