Сад у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського – справжня оаза квітів та краси. Цвітіння тут розпочинається ранньої весни та продовжується до пізньої осені. Першими навесні розквітають підсніжники та проліски, потім крокуси підставляють сонячним промінчикам свої пелюстки.

А наприкінці квітня – на початку травня сад полум’яніє червоними тюльпанами. Після них око радує бузок, аліум, братки, петунія. Ну, а ще в саду дуже багато різновидів троянд (їх до речі, дуже любили в родині Коцюбинського). Зазвичай троянди цвітуть у музеї протягом усього літа, та навіть і восени розкривають свої бутони, даруючи відвідувачам неймовірний аромат.

Нині ж у музейному садку активний період цвітіння ірисів, або ж, як їх називають у народі, «півників». Є тут різні сорти – жовті, лілові, фіолетові, бордові, синьо-білі, білі. А незабаром розквітне і півонія. До речі, наприкінці травня дуже гарно цвіла деревовидна півонія (біла, світло-рожева та бордова).

Маємо в саду і цікавинки. Так, наприклад, на центральних клумбах у формі кола в саду ростуть агави. Це великі теплолюбиві рослини з товстими м’ясистими листками. Багато років тому агаву побачив на острові Капрі в Італії Михайло Коцюбинський. Рослина настільки вразила письменника, що він описав її у своєму оповіданні «На острові». Про неї Михайло Михайлович писав так: «Завжди хвилююсь, коли бачу агаву: сіру корону твердого листу, зубатого по краях і гострого на вершечку, як затесаний кіл. Розсілася по терасах і коронує скриту силу землі. Або її цвіт – високий, до щогли подібний зелений стовбур з вінцем смерті на чолі. Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти».

Особливість агави в тому, що вона може рости до 100 років. За цей час квітне всього один раз – випускає високу стрілку (може бути заввишки як триповерховий будинок), квітка розсіває насінинки, з яких можуть вирости нові агави, а ось сама рослина-матір після цього гине. На жаль, у нашій місцевості агава розцвісти не може. Це пов’язано з тим, що рослина теплолюбива, а отже, перезимувати у відкритому ґрунті не може. І тому, коли на вулиці восени стає прохолодно, садівники музею викопують її та пересаджують до теплиць. Навесні, коли минає загроза заморозків, та на вулиці стає досить тепло, агаву з теплиці пересаджують назад до саду.

Ще одна екзотична рослина в саду Коцюбинського - магонія падуболиста. Це вічнозелена рослина родини Барбарисових. Батьківщина — Північна Америка. Квіти в неї жовті, а ягідки темно-сині.

Не можна не згадати і про бругмансію. Це теж екзотична рослина з родини Пасльонових. Батьківщина бругмансії – тропіки Південної Америки. Це вічнозелений чагарник або деревце, що як і агава, зимує в теплиці. Розквітла бругмансія – дуже гарна квітка. За її цвіт рослину називають «трубами янгола». Квітка бругмансії схожа на духовий музичний інструмент, завдовжки близько 30 см.

Прогулюючись садом, наприкінці головної алеї гості можуть побачити бузкову альтанку, яку свого часу для чоловіка Михайла Коцюбинського посадила Віра Устимівна (дівоче прізвище – Дейша).

А ось наприкінці бічної алейки в саду є трав’яна канапка, яку також колись Віра Устимівна насипала із землі та обсадила зеленою травичкою. На цій канапці любив відпочивати Михайло Коцюбинський.

Ну, а ще, звісно завітавши до саду, можна перепочити на затишній веранді меморіального будинку. Тут колись любила відпочивати вся родина Михайла Коцюбинського – сюди могли виносити грамофон, аби слухати музику, пити тут чай та споглядати красиву панораму саду. Хтозна, можливо, саме там набирався натхнення та обдумував сюжети своїх найвідоміших творів, які увійшли до золотої скарбниці української літератури, Михайло Коцюбинський. А тепер і ви маєте чудову нагоду завітати до музею на цікаву екскурсію, побачити квітучий сад та зробити чудові фото на згадку. Музей Коцюбинського працює кожного дня без перерви на обід. Тож приходьте у гості!