26 жовтня минає 150 років від дня народження чернігівського художника і педагога Валентина Зенченка.

Митець народився 1873 року у с. Домашлин на Чернігівщині. Мистецьку освіту здобував у Петербурзі в художній школі Товариства заохочування мистецтв та училищі технічного малювання. З 1919 року мешкав у Чернігові. Працював у губнаросвіті, брав участь в оформленні міста до свят. Із середини 1940 р. почав втрачати зір. Після закінчення Другої світової війни давав приватні уроки чернігівським художникам. З 1946 р. – член Спілки художників України.

З 1904 р. брав участь в обласних та всеукраїнських виставках. 1941 та 1973 р. у Чернігові відбулися персональні виставки майстра. Валентин Минович Зенченко – самобутній художник, з під пензля якого виходили неповторні тематичні картини та ліричні пейзажі. Нині його роботи зберігаються у музеях в різних куточках України і, звичайно ж, у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського.

У мемуарних записах сучасників знаходимо і рядки спогадів про В.Зенченка. Зокрема, до сьогодні збереглися згадки про нього вчительки Зої Петусь – дружини чернігівського художника і педагога Андрія Юхимовича Петуся.

«Познайомилась я з художником В.М.Зенченко ще в 20-х роках. Він був досить високий, худорлявий, припорошений сивиною, мовчазний, малопривітний, справляв вражіння недужої людини.

З моїм чоловіком Андрієм Юхимовичем Петусем, теж художником і педагогом, вони були в гарних відносинах і зрідка бували один у одного, розмовляли лише про образотворче мистецтво. […]

Пам’ятаю також, як уже після війни з фашистами, коли важко було діставати фарби, він якось заходив до Андрія Юхимовича за тим, чи не може він у нього дістати жовтої (лимонної) фарби, без якої, за його словами, він жити не може, говорили про роботи один одного і про те, що йому скрутно живеться, що підтверджували і його знайомі.

Потім його довго не було видно. І ми дізналися, що він захворів і майже осліп. Андрій Юхимович та Ів.В.Лисицин вирішили його відвідати і якось пішли до нього; умови його життя справили на них важке вражіння. Вони написали до Спілки художників Радянської України у Київ і звідти надіслали йому допомогу.

У травні 1958 р. В.М.Зенченко помер і знову Спілка надавала допомогу на похорон, який був досить багатолюдний, був вінок і від чернігівських художників; ніс цей вінок Андрій Юхимович, не відчуваючи ще тоді, що в грудні цього ж року і він і Ів.В.Лисицин закінчать свою життєву путь».