Світлою і мудрою людиною був Микола Петрович Адаменко, відомий далеко за межами рідної Чернігівщини прозаїк, поет, публіцист і громадський діяч.

По закінченні Сосницької середньої школи талановитий юнак 1950  року вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. 1953-го його звинуватили в антирадянських настроях, наклепах на сталінську політику й засудили до 10 років концтаборів. У червні 1956 року на основі рішення Комісії Президії Верховної Ради СРСР Миколу Адаменка було звільнено, але без реабілітації. Повернувшись із заслання, юнак працював у колгоспі. Лише після повної реабілітації у 1962-му він поновився на 4-й курс університету.

Працював учителем української мови, літератури та музики у Полюшкинській восьмирічній школі Новгород-Сіверського району. Згодом переїхав до Сосниці, де викладав українську мову і літературу у середній школі імені О.П.Довженка до виходу на пенсію.

Друкуватися у періодичній пресі, колективних збірниках і журналах почав М.Адаменко вже у зрілому віці. Перша поетична збірка «Повінь» вийшла у 1985 році. 28 грудня 1988-го Микола Адаменко був прийнятий до Спілки письменників України.

У 1990 році вийшла його друга поетична збірка «Цвіт на морозі». У віршах «Жива вода», «О, роде, мій, народе мій», «Хліб і сіль», «Україні» найбільш яскраве відображення знайшли глибока любов автора до рідного краю, материної мови, вболівання зо долю України.

У 2001 році в Чернігові вийшла перша частина роману-трилогії М.Адаменка «Закон-тайга». За цю книгу Микола Петрович Адаменко був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені М.Коцюбинського 2002 року.