Роки навчання – незабутні. Так було завжди і є нині. Вони асоціюються у більшості із молодістю та романтикою. 17 листопада у багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день студента. У нашій державі День студента було започатковано Указом Президента від 16.06.1999 року №659/99.

І ось сьогодні, в День студента, ми вирішили розповісти вам про те, що Михайло Коцюбинський теж відчував великий потяг до викладання, навчання, спілкування з молоддю та просвітницької діяльності. Чи знаєте ви, що класик української літератури давав приватні лекції, працював учителем у селі Лопатинці на Поділлі? Хто, як не його учні, краще охарактеризує Коцюбинського як педагога? Тож давайте розгорнемо книгу «Спогади про Михайла Коцюбинського» та прочитаємо одну із цікавих згадок про Михайла Михайловича від його учня Миколи Мельникова.

«Михайло Михайлович Коцюбинський мав років 25-26, коли жив у нас як домовий учитель у селі Лопанцях, Ямпільського повіту, на Поділлі. Готував він до гімназії мою старшу сестру, мене й молодшого брата.

Це було, мабуть, з початку 90-х років. З того часу вже не довелося мені бачити М[ихайла] М[ихайловича], і в моїй уяві він залишився таким, яким згадую його в свої тодішні 11-12 років: з добрими, трохи сумними карими очима, з загостреною чорною борідкою, з тихим ласкавим голосом, завжди рівного в поводженні з людьми різного становища.

Бувши взагалі людиною скромною, він дуже помірно цінував і свої писання. Одного разу я розглядав фотографії українських письменників, що їх було вміщено в журналі, й запитав М[ихайла] М[ихайловича], чому там немає його. На це він відповів, що таку пошану можуть здобути тільки відомі письменники і якби хтось захотів дати його [фотографію], то він не згодився б.

З нами, дітьми, М[ихайло] М[ихайлович] багато читав, дещо давав нам самим читати. У мене був альбом, куди я переписував вірші, байки; переписав я, між іншим, і «Нашу хатку» М[ихайла] М[ихайловича]. До деяких віршів він робив в мойому альбомі невеличкі малюнки чорним та червоним олівцем…

Такого ж малюнка додав М[ихайло] М[ихайлович] і до опису могили Т.Г.Шевченка, яку він відвідав незадовго перед тим. Взагалі малюнків таких було багато у Михайла Михайловича…

З сім’єю нашою М[ихайло] М[ихайлович] жив дружно, ми вважали його за свою людину і іноді допомагали йому в роботі. Сестра моя, між іншим, збирала по дорученню М[ихайла] М[ихайловича] зразки фольклору: зі слів селян записувала народні пісні, казки, прислів’я тощо. Не знаю, чи пощастило М[ихайлові] М[ихайловичу] надрукувати цей труд.

У М[ихайла] М[ихайловича] була невеличка книгозбірня з українських письменників, він роздавав книжки молодим селянам, що звичайно одвідували його у неділю, вони довго і залюбки сиділи і розмовляли з ним.

Таке близьке знайомство інтелігента з «простим» народом було рідким виявом у ті часи й викликало обурення багатьох, а взявши до уваги, що М[ихайло] М[ихайлович] говорив з селянами виключно українською мовою, й поводився як рівний з рівними, цілком зрозуміло буде, чому вважали його за людину небезпечну для тодішнього устрою…

Безмежно люблячи рідну Вкраїну, її народ та мову, він знайшов засоби переконати і наші дитячі серця, примусив полюбити Україну, довів і переконав, що українська мова – це не «мужицька» мова, а мова, якою говорить великий народ». («Спогади про Михайла Коцюбинського». Вид. друге, доповнене, Київ, видавництво «Дніпро», 1989. С. 32-33).