Сучасники геніальної актриси називали її найбільшою силою і дорогоцінною окрасою рідної сцени, ясною зорею нашого театру, його світлим сонцем. Де б вона не виступала, її зустрічали і проводжали безкінечні овації. Відзначення творчих ювілеїв Марії Заньковецької ставали справжніми національними святами, а її ім’я належало до найбільш популярних і улюблених українських імен.

З відстані нинішнього дня ми можемо судити про акторські таланти минулого здебільшого за спогадами і відгуками їхніх сучасників. Скористаємось оцінками потужної творчої особистості Заньковецької, наведеними у дослідженнях українських театрознавців 1890-х – початку 1900-х років.

Так, зокрема, І.Нечуй-Левицький у статті «Марія Заньковецька – українська артистка» (журнал «Зоря» за травень 1893 р.) характеризував Заньковецьку як «найбільшу зірку всіх українсько-руських труп в жіночому персоналі, котрої не може поминути будуща історія українського театру». На думку автора статті, найбільш виразно акторський талант Марії Заньковецької виявляється у п’єсах «Циганка Аза» М.Старицького та «Глитаї» М.Кропивницького, але вона «…однаково висока й займаюча і в драмі, і в комедії, і в легкій водевільній ролі. Талант Заньковецької ефектовний, колоритний, блискучий, показний. Її артистична природжена вдача схожа на пишну кришталеву угласту та гранчасту вазу, в якій грають одбивки й одлиски натури навкруги, з усіх боків, і грають квітчастими, блискучими, ефектними барвами. Голос в Заньковецької дзвінкий, альтовий, металічний і голосний; його чуть в найдальших закутках театру. Вдача її жвава і дуже нервова і почутлива, через те талант її нервовий, маючий найбільш впливову, навіть заразну силу на сцені. Найвищий талант Заньковецька виявляє в сценах смутних, сценах страждання й одчаю. Смутний, жалібний її голос в смутних сценах доходить до серця, а крики одчаю розривають душу. В теперішні часи артистичний талант Заньковецької дійшов до повного розвитку, до повної сили».

15 січня 1908 р. у Києві українська громадськість святкувала 25-річчя подвижницької сценічної праці улюбленої народної артистки. З різних кінців України, близьких і далеких, надійшла до М.Заньковецької сила привітальних листів і телеграм. Щиро й сердечно поздоровляли її представники різних верств суспільства. Надзвичайно хвилювали ювілярку слова глибокої пошани й гарячої подяки за її творчу діяльність, надіслані селянами і робітниками.

Від імені чернігівців Михайло Коцюбинський склав лист-вітання Марії Заньковецькій з нагоди її славного ювілею:

«Вельмишановна Маріє Костянтинівно!

Кожний, хто тільки знає українську сцену, хто знає її діячів, той ніколи не забуде Вашого імені, не забуде його й історія України. Тепер ми дочекалися свята Вашої праці і поспішаємо на те свято! Незабутній Кобзар українського горя поставив слово на сторожі, а Ви понесли те слово, щоб палити серце, щоб будити ним чуйність до світла і рідної мови. Тільки палка душа, тонке вухо і добрий зір поведуть народ на шлях сонця, на шлях переможниці Весни!

Ми не маємо змоги перечислити тут усі Ваші заслуги для рідного краю; ми не маємо змоги змалювати тут силу Вашого таланту – та й це, певне, краще зроблять ті, котрі присвятять свій час розгляду нашої штуки, – ми не тільки щиро бажаємо Вам довгого віку, сили, енергії, так як Україні бажаємо найбільше таких людей, як Ви!»

Лист підписали голова ради товариства «Просвіта» в Чернігові М.Коцюбинський, члени ради М.Жук, В.Коцюбинська, Т.Шкуркіна-Левицька, І.Шраг.

У лютневому номері журналу «Літературно-науковий вісник» за 1908 р. до 25-ліття сценічної діяльності Заньковецької була надрукована стаття Д.Дорошенка «Марія Заньковецька». Він зауважує, що ювілярка – «…найбільший талан, який має український театр за весь час свого існування, і взагалі одна з видатніших артисток, яких бачив цивілізований світ у ХІХ столітті». Автор статті простежує умови й історію зародження українського професійного театру, його перші кроки й тріумфи, утиски і роль у культурно-національному житті народу, особливо на початку 1880-х років.

Марії Заньковецькій належить чільне місце серед фундаторів українського театру. Актриса створила цілу галерею постатей, «…які всі разом дають глибоко правдивий і поетичний образ душі української жінки, з усіма прикметами її духовного обличчя. Це апофеоз тієї гіркої жіночої долі, яка оспівується в народних піснях, недолі, що має свої корені у вікових тяжких умовинах життя українського народу. Українка або Українець, дивлячись на Заньковецьку – наймичку Харитину, Софію, Олену, Катрю і т. д. серцем почувають свою духову спорідненість з тими страдальчими образами. І cі артистичні креації Заньковецької стоять в нашій уяві поруч з постатями Шевченковських героїнь – Катерини, Наймички, Марьяни. Широкий талан нашої артистки виявляється і в утворенню типів комічних: ролі Вусті («За двома зайцями»), Ївги («Чорноморці»), Пріськи («По ревізії») належать до таких же коронних ролей в репертуарі Заньковецької, як і типи драматичні. Гра Заньковецької – високий зразок і школа для всіх українських драматичних артисток, на котрій вони виховуються і котру здебільшого наслідують.

Заньковецька – талан глибоко національний. Національність для неї – та сама мітична стихія, що додавала Антеєви сили, коли він доторкався матері – землі. І коли Заньковецьку запрошувано перейти на російську сцену, вірний інстинкт підказував їй одмовитись від того, бо на чужій сцені, на чужім ґрунті вона була б просто талановитою, видатною артисткою, яка могла б бездоганно грати найтрудніші ролі світового репертуара, але не була б тим ґенієм, яким вона виявляє себе в ролях з українського життя. Але разом із тим Заньковецька – талан всесвітньої сили, гра її зрозуміла людині кожної національності…».

Тетяна Кузнєцова, завідуюча відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського