Спокійна, врівноважена, тендітна, з глибоким поглядом… Так можна охарактеризувати письменницю Марко Вовчок, якщо подивитися на її портрет у молоді роки. У світ української літератури та культури вона увійшла як фатальна жінка. Письменниця, яка стала відомою в літературі під чоловічим псевдонімом, була справжньою майстринею психологічного оповідання. Також вона вміло займалася перекладами. Навколо постаті жінки-літераторки, що підписувала свої твори чоловічим ім’ям, було повно правдивих і неправдивих історій, в яких важко, а то і зовсім неможливо, розібратися навіть у наші часи.

Марко Вовчок писала прозу, перекладала популярні романи Жюля Верна, подорожувала без супроводу різними країнами і мала широке чоловіче коло спілкування. Тому, звісно, її постать нікого не залишала байдужим. Приміром, Тарас Шевченко присвячував їй поезію; її творами, та і самою письменницею, захоплювався Пантелеймон Куліш; Опанас Маркович прищепив їй любов до українського фольклору, став її чоловіком, а дехто вважає, що він допомагав їй і у написанні творів.

Марія Вілінська (Марко Вовчок) народилася у грудні 1833 року на хуторі Єкатерининське Орловської губернії у небагатій дворянській родині. Батько дівчинки був відставним полковником. Він відійшов у засвіти, коли Марійці було лишень 7 років. Матір дівчинки Параска Петрівна вийшла заміж удруге. Вітчим виявився людиною запальною – любив карти та спиртне, тому миру і злагоди в родині не було.

1845 року дівчинка почала навчатися в Харківському пансіоні шляхетних дівчат. Через два роки навчання Марія полишила заклад. Матір відправила її до тітки Катерини Мордовіної в місті Орел. Її родина була заможною, але дівчинці там жилося несолодко.

Приблизно в той час в Орел прибув симпатичний молодий чоловік, знавець українського фольклору, закоханий у свою справу етнограф, гарний співак і оповідач Опанас Маркович. Звичайно ж, він привернув  увагу молодої дівчини, оскільки й вона була шанувальницею народної пісні. Молодий чоловік підтримав її літературні спроби, допоміг їй зануритися у глибини української культури.

Незважаючи на заперечення матері, Марія Вілінська та Опанас Маркович побралися 1851 року. Після цього молода пара поїхала в Україну. Вони проїжджали Прилуки, Остер, Борзну, на деякий час зупинилися у Чернігові. Опанас Маркович влаштувався на роботу в редакцію газети «Черниговские губернские ведомости», а Марія потрапила в коло українських етнографів, фольклористів. Серед них були Л.Глібов, О.Лазаревський, С.Нос, М.Білозерський та інші. Словом, Марія разом із чоловіком із головою поринули в атмосферу української народної творчості.

Приблизно через рік подружжя опинилося в Києві. В цей час Марія Вілінська активно збирала та записувала перли народної творчості. Вона мала чудову музичну пам’ять, тому дуже легко переймала нові мелодії. Загалом Марковичі зібрали кілька сотень українських народних пісень.

1853 року в родині Марії та Опанаса Марковичів народився син Богдан. У цей час їхня родина жила небагато. Голова сім’ї влаштувався на роботу вчителем до Немирівської гімназії, і родина переїхала на Поділля. Перебуваючи в оточенні людей, що дуже шанували творчість Тараса Шевченка, опрацьовуючи зібраний народний матеріал, з’явилася низка літературних творів – «Інститутка», «Свекруха», «Сестра», «Сон», «Чумак» та багато інших. А 1857 року світ побачила збірка «Народні оповідання» Марка Вовчка. Надруковано видання було за сприяння Пантелеймона Куліша.

Багато літературних критиків не можуть знайти відповідь на питання: хто саме є автором цих оповідань? Чи допомагав Опанас Маркович Марії Вілінській писати їх, чи, можливо, він і сам є їхнім автором? Як би там не було, але збірка «Народні оповідання» відразу отримала схвальні відгуки читачів. Вона викликала захоплення навіть у Тараса Шевченка. Разом із цим немає остаточної відповіді і на питання: чому письменниця обрала собі саме такий псевдонім – Марко Вовчок? За однією гіпотезою, воно пов’язане з прізвищем її чоловіка, а за іншою – таке письменницьке ім’я дав Марії Вілінській Пантелеймон Куліш.

Оскільки Марко Вовчок знала багато іноземних мов, вона активно займалася і перекладацькою діяльністю. Так, письменниця переклала 14 романів Жюля Верна, а ще - твори Гектора Мало, Жана Масе, Люсьєна Біара, Каміля Фламмаріона та багатьох інших.

Марко Вовчок багато де подорожувала та була знайома з відомими письменниками і редакторами друкованих видань. Приміром, тривалий час вона співпрацювала з П’єром Жюлем Етцелем, що видавав «Журнал виховання та розваги», тому неодноразово їздила до Парижу. Етцель же переклав її «Марусю» французькою. Загалом Марко Вовчок побувала у Франції, Німеччині, Італії.

Розлучившись із Опанасом Марковичем, Марко Вовчок удруге вийшла заміж за Михайла Любача-Жученка. У 1875 році у пари народився син Борис. Новий чоловік письменниці служив по сільських відомствах, тому родина часто переїздила - жили в різних станицях. 1906 року вони оселилися у селищі неподалік Нальчика на Кавказі.

10 серпня 1907 року письменниця Марія Вілінська, яку всі знали як Марко Вовчок, померла. Поховали її у Нальчику.

Марія Коробко, вчений секретар Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського