Швейцарія, зокрема місто Люцерн, вразило Михайла Коцюбинського своєю мальовничістю і спокоєм. Про свої враження від прогулянки по місту він пише у листі до Віри Устимівни.

1905, 11 червня, Люцерн.

Неділя, 29 мая 1905. Люцерн в Швейцарії.

        Вибачай, дорога Вірунечко, що вчора не писав. Сливе до 6 годин їхав до Швейцарії. Дорога чудова через Альпи, через С-Готард. Шкода, що цілий день був дощ і не так добре було видно. Переночував в Люцерні і сьогодні о 2-й год. їду до Берна. Тут дуже гарно і спокійно. Все таке чисте, новеньке. Уяви собі мисочку, налиту синьою водою, такою чистою і прозорою, як балаклавська бухта, а на тій синьо-зеленій воді новенькі човники, наче тільки що вийняв з коробочки забавок дитячих. Навкруги дімочки гарні, чистенькі, наче теж куплені в крамниці дитячих іграшок, а за ними понарама снігових гір. Маса народу, але так тихо, спокійно, навіть конки ходять тихенько! Після італьянського хаосу, бруду і крику це робить дивне вражіння. Тут можна спочити. Вчора познайомився з якимись студентами руськими і блукали весь вечір, оглядали город. Сьогодні знов страшенний дощ, мокро і холодно. Не везе з погодою. Я здоров. З Берна напишу. Цілую Вас всіх, а тебе, Вірунечко, ще міцніше за всіх. Тут знов та проклята німецька мова. Якось обходжусь. Ще цілую. Твій Муся.