У фондах Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського зберігається план ділянки міської землі по Сіверянській вулиці, власником якої був Олексій Івановичем Чебаненко. Вимір ділянки, здійснений 08 квітня 1885 року,  засвідчив її розмір – 1 113,5 кв. саж. На ділянці вже стояли новий будинок та холодна (господарська) споруда. Уважний дослідник побачить невдале сусідство південної та південно-західної частини ділянки з ярами. Й це не дивно, адже  більша її частина сусідила з так званими Холодними Ярами.

Саме цю ділянку з будинком і вирішив придбати Михайло Коцюбинський, який уже мав дружину й первістка Юрка.

І ще один музейний документ – розписка, складена чернігівським нотаріусом Степаном Зубком-Мокієвським (мешкав за адресою: м. Чернігів, Театральна площа, власний будинок) на підтвердження надання покупцем – Михайлом Коцюбинським – завдатку в сумі 1 000 рублів, а також погашення останнім закладних – приватної (пана Іващенка, сума – 1 000 рублів) та банківської (2 000 рублів), взяття на себе витрат щодо здійснення та затвердження купчої й виплати основної суми.    

 Продавець, Олексій Чебаненко, запросив за будинок доволі велику суму – 6 000 рублів. У 1898 році молода родина об’єднала фінанси. Дві тисячі у придбання будинку вклала Віра Устимівна Коцюбинська (це був її посаг ), ще дві тисячі – Михайло Михайлович Коцюбинський (було використано кошти за проданий у місті Вінниці будинок, а його мати Гликерія Максимівна та сестра Лідія до кінця життя мешкали в будинку разом з подружжям та їхніми дітьми). Все ще існуючий банківський борг (2 000 рублів) Коцюбинські взяли на себе, перезаклавши будинок в Чернігівському міському громадському банку. І надалі будинок піддавався перезаставі багато разів – приблизно 1 раз на 4 роки.

… Історія щодо застав будинку отримала своє продовження, завдячуючи виявленим в Державному архіві Чернігівської області документам.

Наприкінці грудня 1914 року чернігівським губернським правлінням була відкрита справа щодо надання спадкоємцям померлого письменника Михайла Коцюбинського – дружині та чотирьом дітям, можливості перезаставити нерухоме майно.  

Отже, 18 грудня 1914 року чернігівський сирітський суд доповів чернігівському губернатору про те, що чернігівський міський громадський банк вимагає виплати боргу або перезастави майна. Ситуація була критичною – опікунська установа не мала коштів на покриття боргу, а будинку загрожувала продаж з публічних торгів. Опікуни дітей – Віра Коцюбинська та її рідний брат Василь Дейша – звернулися до сирітського суду з проханням надати дозвіл на перезаставу майна. 16 січня 1915 року чернігівській сирітський суд доповів чернігівському губернському правлінню, що майно сиріт Коцюбинських грошового прибутку не приносить, оскільки зайнято воно підопічними та їх матір’ю. У свою чергу чернігівський міський громадський банк, натякнувши на складну фінансову ситуацію (імперія воювала на полях Першої світової війни), запропонував єдиний варіант – перезаставу майна. Тільки у травні 1915 року сенат (вищий орган державної влади та законодавства імперії) надав відповідний дозвіл. 

Віра Устимівна Коцюбинська не змогла остаточно розрахуватися з банком, оскільки менше ніж через 2 роки історія України почала розвиватися за зовсім іншим історичним вектором.

Архівні документи дещо під незвичним кутом презентують фінансове життя родини Коцюбинських, і тим вони цікавіші.

P.S.

(Повідомлення підготовлено на підставі документальних першоджерел, які перебувають на зберіганні у фондах Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського та в Державному архіві Чернігівської області – Ф. 127. Оп. 2. Спр. 2613. Арк. 1–9).