Михайло Коцюбинський пильно стежив за творчістю своїх колег, цікавився новими їх творами, завжди приязно підтримував і заохочував до подальшої праці. Сьогодні #епістолярнамозаїка пропонує лист М.Коцюбинського до чудового українського новеліста В. Стефаника. У той час, коли писався даний лист, Стефаника було обрано депутатом австрійського парламенту і він відійшов від літературної праці. Коцюбинського це печалило, він хотів більшої активності молодого автора на полі літературному, а не політичному, оскільки таких яскраво обдарованих літераторів було небагато. Про це і читаємо у листі.  

Високоповажаний добродію!

Не знаю, чи пригадуєте собі нашу стрічу в Полтаві, а я її згадую завжди з великою приємністю. Не забуваю, що Ви перше часом писали до мене, а потому перестали озиватися на мої листи (може, адреса була недобра). Тим часом мене не раз кортіло написати до Вас, бо я ніяк не міг помиритися з таким довгим антрактом у Вашій літературній роботі. Не може бути, щоб Стефаник – наш, а особливо мій. Любимий письменник, краса нашої анемічної літератури, щаслива оаза – замовк назавжди.

Роздобув собі Вашу віденську адресу і збирався писати. Коли се читаю, що Ви лагодите до друку цілий томик нових оповідань.

І уявити собі не можете, як я зрадів.

А потому вчепилася думка: чи правда, чи не газетна поголоска?

Пишу до Вас і питаю. Буду дуже вдячний Вам, коли порадуєте мене добрими звістками.

Напишіть, що з Вами і коло Вас, що саме написали, коли вийде книжка.

Все це дуже цікавить мене. Як тепер здоров’я?

А я дуже хорий, маю слабе серце. Байдуже мені на фізичні страждання, а от лихо, що не можу писати. Дратує се мене несказанно.

Нетерпляче чекатиму одповіді на свій лист.

Щиро й сердечно стискаю Вашу руку

Ваш Коцюбинський.