Кожному дню радію: до 100-річчя Олекси Ющенка (1917–2008) | 13:34 | ||||
Щоб забуяли понад світом, Щоб не порожні зерна літер – Пісні були б сердечні звітом. Олекса Ющенко 2017 – це знаковий рік для вшанування пам’яті багатьох славних синів і дочок України, які зробили неоціненний вклад у розвиток її культури, і серед них – Олекса Якович Ющенко, із дня народження якого минуло рівно 100 років. Ім’я цього митця нерозривно пов’язане з Чернігівським краєм: його малою батьківщиною була Сумщина, але життєві та творчі шляхи привели Олексу Яковича спочатку до Ніжина, а потім і до Чернігова. Він добре знаний як український поет-пісняр (автор понад ста ліричних поезій, які були покладені на музику), прозаїк (лауреат літературних премій імені Павла Тичини, Миколи Хвильового, Михайла Коцюбинського, Олександра Олеся), журналіст і заслужений діяч мистецтв України. Крім того, Олексу Ющенка сміливо можна назвати «літописцем» українського літературного процесу двадцятого століття – він залишив чимало цінних спогадів та нарисів про своїх сучасників, відомих діячів мистецтва та літератури. Олекса Якович Ющенко народився 2 серпня 1917 року в селі Хорунжівці на Сумщині (нині Полтавська область). Після закінчення семирічної школи вступив до Роменського агрономічного технікуму – саме хліборобська праця була мрією Олекси ще з дитинства, якій таки судилося стати втіленою в життя. Після технікуму майбутній письменник деякий час працював агрономом у своєму районі, але любов до художнього слова виявилась сильнішою й невдовзі покликала юнака в дорогу. Він вступив на філологічний факультет Ніжинського учительського інституту, який закінчив у 1939 році. Ще під час навчання в технікумі Ющенко відвідував літературний гурток Івана Павловича Галюна і робив перші несміливі кроки в царині літератури. Тож недивно, що в Ніжині він потрапляє до славнозвісної літературної студії, яку очолював поет та літературознавець М.Сайко – учитель і літературний «батько» багатьох тогочасних митців. Згодом Олекса Ющенко починає друкуватись на сторінках газет «Більшовик Ніжинщини» (місцева) та «Більшовик» (обласна). Після закінчення інституту Олекса Якович завідував відділом літератури і мистецтва Чернігівської газети «Молодий комунар», а у воєнні роки був одним із редакторів Українського радіокомітету на радіостанції імені Т.Г.Шевченка в Саратові. Незмінною ж у ці буремні роки та повоєнне лихоліття лишалась любов поета до Ніжина та студентських товаришів: він не забував свою альма-матер, знову і знову повертаючись до її стін для дружніх зустрічей із новим поколінням. Чимало поезій були навіяні Ніжином та спогадами про роки навчання в цьому місті: Я знову тут! Привіт, дуби і клени! Ідуть студенти, їх пісні звучать... І Ніжин радісно вітається до мене, Як з ним розмову стрічну розпочать? Де вперше чули ми сердець розмову, Несмілі познайомились ми тут… Ген з парку гордо випливає знову Неначе білий лебідь – інститут. Перша збірка віршів молодого митця «До рідної землі» вийшла друком у 1945 році. Дещо пізніше Ющенко дебютує як дитячий письменник: його перша книжка для дітей «Весна і літо» побачила світ у 1956 році; а згодом з’явилися збірки «Сонячний світ» (1967), «В гості до бабусі» (1970), «Побувайте на Десні» (1974), «Будуть пташки прилітати» (1979), «Від журавлів до журавлів» (1981), «Уклін красі» (1986). Загалом із-під пера митця вийшли чотири збірки пісень та більше сорока книг поезії та прози, зокрема «Гомери України»; «Зоря Миколи Хвильового», «Хоружівка – село моє», прозові книги «Безсмертники», «В пам’яті моїй»; збірки гумору «Дружнім пером», «З моєї історії літератури» та ін. Помер Олекса Якович Ющенко 27 грудня 2008 року і був похований на Берковецькому кладовищі.
Кожному дню радію Кожному дню радію, Хмарним, ясним – дорожу! В серці плекаю надію: Ще не ступив на межу, Ще не ступив на грані, Які роз’єднають з життям. Квіти, блакитні, багряні, Рвати байдужим не дам! Скільки в садах, на майданах Барв, що приваблюють нас. Дар весняний – для коханих – Дорогоцінний час. Кожному дню – вітання, В сонці чи в пасмі хмар. Спрагле душі жадання – Пити життя світлий чар. Сонячно буде чи хмарно – То не тривожить мене. Сонячно? Гарно! Хмарно? Гарно! Хай же ніщо не мина, Хай не минає проміння, Дощ і гроза не мине. Я лиш боюсь безгоміння, Самотина лиш страшна. Кожній радію хвилині, Листку, травині, перлині, Що на стеблі тремтить. Безцінна кожнісінька мить! 1965
Оксана Мазко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського
| |||||
Категорія: Публікації | Переглядів: 1401 | Додав: sunlight118 | Рейтинг: 5.0/3 | |
Всього коментарів: 0 | |
Купити квитки Розділи новин | ||||
---|---|---|---|---|
|
Вхід |
---|
Календар новин | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
Пошук |
---|
|
Відео |
---|
Інфо |
---|
Наші друзі |
---|
Статистика |
---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
Наше опитування |
---|