Про її життя та творчість писали найвизначніші поети, прозаїки, літературознавці із Західної української діаспори, зокрема Улас Самчук, Дмитро Донцов, Наталя Лівицька-Холодна, Юрій Шевельов. Олена Теліга народилася в Росії, виросла між двома світовими війнами та виховувалася на традиціях учасників української визвольної війни 1917-1921 рр, більшість яких після національної катастрофи опинилися в еміграції.

Олена Шовгенів (дівоче прізвище Олени Теліги) – вишукана красуня, аристократка, стала ще й прекрасною поеткою, яка, без перебільшення, зробила б честь будь-якій національній літературі. Ця героїчна жінка пришла у світ українських націоналістів, де творився новий образ Духовності України. Їй, як свого часу і Лесі Українці, був близький не образ переможця-тріумфатора, а образ борця, за який вона стає до конкретної важкої роботи.

У свідомому віці вибрала українство не як декор чи фетиш, а як душу і усвідомлення свого внутрішнього «я». Олена Теліга належить до найяскравіших постатей в українській поезії 30-х років минулого століття. Якби в культурі якоїсь іншої нації була така особистість, її образ зробили б народним героєм. Ми ж із сумом можемо відзначити, що не кожен українець відповість, хто така Олена Теліга.

Шедевр інтимного жанру «Вечірня пісня» дає змогу відчути ніжний біль серця, що співало, як вільний птах від пристрасних почуттів кохання:

А я поцілунком теплим

М’яким, мов дитячий сміх,

Згашу полум’яне пекло

В очах і думках твоїх.

Вся творчість поетки підводить до висновку, що шлях, який вона обрала, був для неї єдиним і, коли б вона зійшла з нього, то це була б уже не Олена Теліга.

Приїзд в окупований німцями Київ, перебування в застінках гестапо і навіть сама смерть були вже радше наслідком того зламу, котрий у свідомості цієї сміливої молодої жінки відбувся раніше. 9 лютого 1942 року гестапо затримує присутніх на засіданні членів письменницької Спілки. Не маючи жодного відношення до цього угрупування, чоловік Олени Теліги, Михайло добровільно пішов на смерть разом із дружиною. Їх розстріляли в рову моторошного Бабиного Яру 21 лютого, не добившись каяття та прислужництва, разом із багатьма українськими патріотами.

Маємо надію, що наша сучасна цивілізація створить такі умови людського життя, за яких жінка буде звільнена від потреби абсолютної жертви, що її втілює життя, поезія і смерть Олени Теліги.

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,

І у руці перо не зміниться на спис.

Бо ми лише жінки. У нас душа – криниця.

З якої ви п’єте: змагайся і кріпись.

Так зверталась вона до чоловіків.

У той важкий період боротьби за Україну жінки взяли на себе тягар національної долі і утримали його ціною неймовірних зусиль.

Серед них була і Олена Теліга.

Марія Москаленко, зав.відділу музею-заповідника  М.М.Коцюбинського