Вона була молодшою донькою письменника, і стала берегинею його пам’яті.

Ірина Коцюбинська народилася  в Чернігові 12 липня 1899 року. Зростала допитливою та мрійливою дівчинкою, яку цікавило все навколо, особливо ж її вабили таємниці батькової творчості.

«Мене цікавило буквально все, що стосувалося батька. Як він пише, на якому папері, якою ручкою, як сидить у кріслі...  Непомітно я пробиралась у передпокій біля вітальні, забивалась в темний куток між дверима, і звідси, через скляні двері вітальні, спостерігала за всім, що там відбувалося.  Іноді, сидячи на сундучку, я писала на якомусь неможливому отруйно-оранжевому папері вірші».

Коли діти стали дорослими й Ірина розповідала братам та сестрі окремі подробиці з життя батька, й вони дивувалися, не розуміючи, звідки їй відомі ці деталі та факти. «Не інакше, як підглядала?» - розпитував Юрій. Так воно й було насправді.

Швидко пролетіло щасливе дитинство, а за ним  і навчання в Чернігівській жіночій гімназії, по закінченні якої Ірина деякий час працювала в земській управі.

У 1918 р. вона одружилася з Аврамом Данішевським.

Складні то були часи. У 1919 році  Ірина Михайлівна з маленьким сином змушена була виїхати з Чернігова, кілька років жила в російських містах Казані та Сарапулі, а після повернення в 1923 р. - довелося з родиною помандрувати Україною: рідний Чернігів, Проскурів, Полтавщина, Харків, Київ... Доводилося працювати на різних роботах, аби якось вижити.

Ще перебуваючи в Казані, пережила смерть старшого сина Юрія, якому не було  й  чотирьох років.

З фронтів Другої світової війни не повернувся чоловік. Останні відомості про нього мала восени 41-го...

Але ця мужня жінка витримала всі удари долі, ніколи не схиляла голови. Через все життя пронесла вона славне прізвище свого батька. Навіть тоді, коли її високе чоло в ореолі шляхетної сивини було безхмарним, а ясні очі всміхались, навіть у такі хвилини на її чолі лежало тихе сяйво доброї і світлої пам’яті про батька, той тихий і невловимий для поверхового погляду відсвіт прожитого й пережитого, передуманого й перебаченого протягом  життя.

Коли наприкінці 1956 р. Ірина Михайлівна очолила колектив Чернігівського музею свого батька, відразу з головою поринула у роботу. Юристу за фахом, їй нелегко було опановувати малознайому доти музейну справу, але освоївши її, І.М.Коцюбинська дуже багато зробила для поповнення фондів музею, побудови нової літературної експозиції, відтворення меморіального будинку.

Багато часу і сил вклала Ірина Коцюбинська у підготовку і проведення багатьох науково-практичних конференцій, що були присвячені життю та творчості Михайла Коцюбинського, відновила проведення «літературних субот», активно спілкувалася із літературно обдарованою молоддю.

Про талант Ірини Михайлівни як літератора  і дослідника свідчить цілий ряд публікацій у періодиці. Особливе ж місце в її творчому доробку займають дві книги спогадів, які на сьогодні є справжньою бібліографічною рідкістю: «Спогади і розповіді про М.Коцюбинського» (1965) та «Михаил Коцюбинский» із серії «ЖЗЛ» (1969).

1968 р. Ірину Михайлівну прийняли до  Спілки письменників України.

Самовіддану працю на музейній ниві було відзначено орденом «Знак Пошани» та званням «Заслужений працівник культури».

До останнього свого подиху Ірина Михайлівна була заклопотана музейними справами.

А 8 листопада  1977 року її не стало. Похована Ірина Михайлівна Коцюбинська на чернігівському цвинтарі Яцево. Тут же поруч покоїться прах її сина - Флоріана Аврамовича Коцюбинського, відомого скульптора, Заслуженого діяча мистецтв України.

Саме він виконав бронзове погруддя матері. На превеликий жаль, у березні 2022 року під час обстрілів Чернігова рашистами було пошкоджено постамент на могилі Ірини Михайлівни.

Велика подвижницька праця Ірини Коцюбинської - справжнього корифея музейної справи, назавжди доброю пам’яттю залишиться в серцях вдячних нащадків.

Наталія Коцюбинська, заступник директора з наукової роботи Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського