Іван Драч – поет, перекладач, кіносценарист, драматург, громадський діяч – без перебільшення став символом своєї доби – часом викличним, непередбачуваним. Почуття причетності до культурних та історичних подій у країні, щира віра, що Слово може змінити світ дуже характерна для І.Драча.

Виклично жовто-золота осінь, в яку йому випало прийти у цей світ (народився 17 жовтня) наклала свій поетичний відсвіт на всю його подальшу долю, яка засвітилась символами сонця в українській поезії. Поет побачив сонце «В золотих переливах кучерів, У червоній сорочці навипуск, Що їхало на велосипеді, обминаючи хмари в небі». А славнозвісна, відразу і назавжди зафіксована у поетичних літописах публікація 1961 року в «Літературній Україні» поема-трагедія «Ніж у сонці» спричинила збурення у літературно-мистецькому середовищі. Цей твір одразу ж зайняв своє поважно-хрестоматійне і почесне місце в історії української літератури ХХ ст. Сам Іван Федорович зізнався, що коли, дякуючи Павлу Загребельному, «Ніж у сонці» обнародували на сторінках газети, «я відразу ж став знаменитим чоловіком».

Гостро і напружено сприймає поет наше державотворче незавершення, бо і сам стільки сил і почуттів вклав на вимощування дороги до Храму незалежності, та щось не те і не так робили, коли ніяк не можемо завершити будівлю.

Гіркота і сум звучить у його щирій сповіді:

Україна копає городи.

Може, рік, може, вік проживе,

А коли вже державу спородить,

Тоді й небо візьме заживе.

Україна копає городи,

Україна – великий город.

Не чекає собі нагороди

Мій великий городній народ.

І.Драч ніколи не втрачає свого творчого «Я», естетичного смаку й художньої повноти поетичної мови. Мистецька інтуїція не полишала його на довгому творчому шляху. У своїх поезіях він такий різний, багатовимірний, непередбачуваний, то елегійно ніжний, душевно чутливий до жінки, до природи, а інколи – затято усамітнений, вразливий до глибини душі, але завжди його перо творить велику поезію, як от ця – присвячена рідному українському кущеві калини:

Спиваю сік густий з терпких морозних грон,

Спиваю сік жарких жовтневих розкошей,

Спиваю шурхотливий падолист,

Спиваю золоту оскому осені…

Та б’є мене десницею по серцю

І сизий стан гордливо одхиляє

Аристократка з репаним корінням,

Бо ж ноги мої в модних черевиках

Свій босий слід не можуть віднайти.

Без талановитого пера Івана Драча важко уявити поетичне кіно. Він написав сценарії до прекрасних фільмів «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе», «Пропала грамота».

Сьогодні Іван Драч людина широковідома, публічна, один з лідерів демократичного руху України, він стояв біля витоків Народного Руху України. Як поет і публіцист він, безперечно, має свою шкалу моральних цінностей, власні спостереження, ілюзії і розчарування, що прочитуються як у його публічних виступах, так і в рядках поезії останнього десятиліття.

Не один раз Іван Драч відвідував наш музей-заповідник М.М.Коцюбинського. Особливо в добрих приятельських стосунках був з Ю.Р.Коцюбинським, його родиною. В музеї з великим успіхом проходили творчі вечори, презентації його творів. Він завжди щиро радів, що цей особливий осередок української культури живе і активно працює. За його словами, музей М.Коцюбинського – це Український дім в Чернігові. То ж колектив музею щиро вітає Івана Федоровича Драча з поважним ювілеєм і бажає, щоб перо митця ще довго творило ту величаву містерію духу, якою і є Поезія.

Марія Москаленко, завідуюча відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського