Він жив на зламі двох століть, коли могутній смерч змін увірвався у людське життя. Зазвичай у такий час митець бере на себе зобов’язання пояснити суть нових подій і змін, закарбувавши їх у своїх творах. У 20-х роках минулого століття цю роль довелося виконувати Миколі Хвильовому. 13 грудня минуло 125 років від дня його народження. Це число – 13 – відіграло у долі письменника величезну роль.

Микола Хвильовий говорив, що життя нагадує йому безумну подорож. І справді, читаючи біографію цього письменника, розумієш, що він пройшов ледь чи не всі кола пекла. Молода душа не змогла витримати того навантаження.

Він мріяв про те, щоб побудувати нове суспільство, боровся за високі ідеали не лише в житті, а і в літературі. І ця боротьба з головою захопила його. Життя і творчість були неподільними для Миколи Хвильового. Без можливості творити життя було не потрібне йому. Він свято вірив у ідеали комуністів, але його розчарування було дуже глибоким. Та коли зрозумів, що ідеали ті зовсім не приносять щастя людям, мовчати не став.

Твори Миколи Хвильового вилучали з читацького вжитку, а ім’я письменника замовчувалося. Але, на щастя, зараз ми маємо можливість знайомитися з його творчістю і досконало вивчати її.

З’явився на світ майбутній письменник 13 грудня 1893 року у Тростянці Сумської області. Микола народився у сім’ї педагогів Фітільових. Так, його прізвище саме Фітільов, а Хвильовий – це літературний псевдонім. Навчався у Богодухівській гімназії. І ще тоді брав участь у революційних гуртках. Саме за це його було й виключено зі списків гімназистів. Працював на поміщика, була робота на Донбасі. А у 1919 році Хвильовий став членом комуністичної партії більшовиків України. В часи Першої світової війни пішов добровольцем на фронт.

На початку 20-х років почали виходити друком статті й оповідання молодого письменника Миколи Фітільова під псевдонімом Хвильовий. Відомим він став після збірки «Сині етюди». Його твори яскраво вирізнялися своїм ентузіазмом, романтикою. В них прочитувалася спроба переоцінити постреволюційну дійсність. "Я, знаєте, належу до того художнього напрямку, який сьогодні не в моді. Я, пробачте за вольтер’янство, я... романтик! Саме звідси й іде розхристаність і зворушливе шукання самого себе до ста двадцятьох років (я думаю прожити сто п’ятдесят)" – саме такі слова можна прочитати у «Синіх етюдах».

Микола Хвильовий – один із засновників спілки пролетарських письменників «ГАРТ». Він один із перших виступав за встановлення в письменстві високих естетичних ідеалів, засуджував масовість і хуторянство у літературі. Одним із засновників Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) був Микола Хвильовий. Членами цієї академії стали  Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Куліш.

Усім відому дискусію щодо розвитку нової літератури зініціював також Микола Хвильовий. Він вважав, що для українських письменників зразком, орієнтиром має бути не російська, а європейська література. В цей же час з’являються такі твори письменника, як «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму». У них Фітільов показує свої погляди на розвиток літератури. Відомим Миколу Хвильового зробили романи «Вальдшнепи», «Сентиментальна історія», «Санаторійна зона», збірка «Осінь». Ці твори мали широке коло читачів. Проте в цей час літературна дискусія, започаткована письменником, перейшла у політичну площину, і 26 квітня 1926 року Сталін у листі до членів ЦК зазначив, що твори Фітільова – це темний бік українізації. Після цього його твори піддалися нищівній критиці. Аби врятувати ВАПЛІТЕ від розпуску, Микола Хвильовий визнав свої помилки, а через деякий час пішов із академії. А ще йому довелося засудити свій лозунг «Геть від Москви!». Але разом із тим він засновує журнали «Літературний ярмарок» та «Політфронт». У них він продовжував лінію ВАПЛІТЕ. Коли ж і ці журнали теж закрили, Хвильовий намагався іще писати твори, дотримуючись лінії партії, але їх не допускали до друку.

Настав 1930 рік. В цей час почалися репресії, настав крах українізації. І саме тоді арештували близького друга письменника – Михайла Ялового.

13 травня 1933 року у домі Миколи Хвильового пролунав постріл, що обірвав його життя. Письменник залишив посмертну записку, в якій зазначив, що арешт Ялового – це розстріл цілої генерації, за яку він і відповідає. Число 13 стало для Миколи Хвильового фатальним. Він народився 13 грудня, а помер 13 травня.

Смерть Хвильового можна назвати символічною, адже він став першим із розстріляних націонал-романтиків. А таких було чимало. Згодом загинули майже всі друзі письменника, а його ім’я на кілька років кануло у небуття.

Сьогодні ж кожен може вільно познайомитися з будь-яким твором Миколи Хвильового. Його творчий доробок вивчається у школі. І завдання нашого покоління – зберегти для нащадків спогад про цього письменника, який намагався повернути розвиток української літератури в бік Європи.

Марія Коробко, науковий співробітник Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського