Розпочнемо з казки! «… жили-були Князь і Княгиня. Жили в добрій згоді та лагоді, по правді управляли, а за се й полюбив іх народ. А тим часом сусідній царь давно поглядав кривим оком на князівство. Він був жадібний до чужих земель і готов був заграбати собі цілий світ … як павук, почав снувати сіти над князівством, а там пішов і війною, почав забирати міста й села…» (з серії «Казки про волю», «Чайка-Небога»). Погодьтеся, дуже актуально. А казка ця була написана більше ніж 100 років тому – у році 1917. Таким маловідомим широкому загалу провісником був Іван Липа. Людина ця була унікальна своєю патріотичною позицією, універсальністю та багатовекторністю занять.

160-річчя від дня народження – слушна нагода перегорнути сторінки   біографії, на жаль, не дуже знаного українця.    

Іван Львович Липа (літературні псевдоніми Петро Шелест та Іван Степовик) народився 24 лютого 1865 року у м. Керч у родині міщан. Батько, Лев Васильович, був відставним солдатом, мати, Житецька Ганна Михайлівна, походила з полтавського козацького роду, який свого часу підтримав Івана Мазепу.

Іван навчався в церковнопарафіяльній школі при грецькій Іоано-Предтеченській церкві в Керчі. Протягом 1878–1887 років опановував науку в Олександрівській чоловічій гімназії, яку блискуче закінчив. 1888 року став студентом Харківського університету медичного факультету.

Але юнак не тільки студіював медичну науку, але й переймався майбутнім батьківщини. Саме тому в 1891 році Іван Липа стає одним із засновників таємного товариства «Братство тарасівців», яке мала на меті поширення ідей Тараса Шевченка щодо національного визволення українського народу. Найближчими його однодумцями були Борис Грінченко та Микола Міхновський. У 1893 році Івана Липу заарештовують за народницьку і проукраїнську діяльність та виключають з університету. Після 13-місячного ув’язнення він ще три роки жив у рідному місті під наглядом поліції.

Не полишаючи мрію стати лікарем, Іван у 1896 році поновив навчання на медичному факультеті Казанського університету, після закінчення якого 1897 року, розпочинає лікарську практику: с. Липецьке Ананьївського повіту Херсонської губернії; 1898–1902 роки – земський лікар містечка Мачуха Полтавського повіту. Переїхавши у 1902 році до м. Одеса, працює санітарним лікарем. У 1905 році будує у с. Дальник лікарню для незаможних жителів.        

Відкинувши парубоцьке життя, у січні 1904 року Іван Липа одружується з сільською вчителькою Марією Шепель-Шепеленко. У 1909 році у Старих Санжарах (як хрещений батько) разом з дружиною священника Григорія Прихожого, Євлампією Іванівною, всиновлює Григорія Андрійовича Геращенка. Існує припущення, що останній був рідним сином Івана Липи.

Самореалізуючись в іншій іпостасі, Іван Липа організовує видавництво «Одеська літературна спілка» і 1905 року видає разом з дружиною альманах «Багаття». Він друкується в українських часописах: «Діло», «Народ», «Правда», «Буковина, «Зоря», «Літературний Науковий Вісник», «Українська Хата»  та інших. Тісно співпрацює з одеською «Просвітою» і Одеським Літературним Товариством.

З початком Першої світової війни служив військовим лікарем у російській армії. Але не стояв осторонь українських визвольних змагань. З березня по квітень 1918 року займав пост українського комісара Одеси, заснував українське видавництво «Народний Стяг». За часів Української держави працював лікарським інспектором міста Одеси.

На початку 1919 року Іван Липа переїхав до Києва. Того ж року він стає членом Української партії соціалістів-самостійників. Більше того, входить до складу її Центрального комітету.

У період Української Народної Республіки Іван Липа керує урядовим управлінням культури і віровизнання, входить до складу Всеукраїнської Національної Ради та Ради Республіки.

25 січня 1919 року міністр культів УНР Іван Липа звернувся до духовенства та службовців духовного відомства з обіжником щодо ведення всього церковного діловодства, особливо метричних книг, лише українською мовою.

У серпні 1920 року Іван Липа увійшов до складу комісії з підготовки Конституції УНР. Деякий час був міністром охорони здоров'я в Уряді Української Народної Республіки в екзилі (в місті Тарнові, Польща). У 1920 році заснував українську благодійницьку організацію Блакитний Хрест.

З переїздом 1922 року до Львова  та прибуття 1 березня того ж року до передмістя Винники життя Івана Липи круто змінюється. Політики в його життя більше не було. Іван Львович лікує (відкрив медичну амбулаторію з табличкою «Д-р мед. Іван Липа. Приймає») та пише. Заробляв мало, жив дуже скромно.

Думками завжди був з близькими людьми, з якими розлучила доля – дружиною Марією (залишилася в Одесі) і сином Юрієм (студент медичного факультету Познанського університету), з яким підтримував постійний зв'язок через листування.

У Винниках у той самий час жив Іван Огієнко (один із фундаторів і лекторів Української педагогічної академії, що започаткувала систему післядипломної освіти, Українського державного університету в Києві, у когорті тих перших українських учених, які розпочали справу заснування Української Академії наук), який постійно спілкувався з самотнім Іваном Липою. Іван Огієнко залишив цікаві спогади про Івана Липу, про його життя і побут у Винниках (опубліковані в журналі «Наша культура» за 1937 рік).

У своїх спогадах Іван Огієнко цитує Івана Липу: «Наш державний здвиг невгасимим вогнем запалить усі живі українські душі, і свого часу таки принесе відповідний плід. Помремо ми, але святий вогонь, що його ми сміливо запалили, уже ніколи не погасне. Це те, що переживе нас і створить найрозкішніші легенди в Україні…».

У Винниках були написані новели «Кара» й «Утома», які були виткані, як писав син Івана Липи, «ніби блакитним цвітом».

Життя героя цього повідомлення було коротким… У листопаді 1923 року Іван Липа помирає. Поховали його у тих самих Винниках. З дозволу митрополита Андрея Шептицького поховальний обряд над православним Іваном Липою провів греко-католицький священник о. декан Григорій Гірняк.

У 1937 році син Івана Липи Юрій поставив на батьковій могилі пам’ятник, а у вірші «Батькові» напише: «Шляхетне чоло мого батька укрийте пелюстками від троянд».

Нащадки гідно вшанували пам'ять про Івана Липу. 20 травня 2015 року у м. Полтава провулок 2-й Дундича було перейменовано на провулок Івана Липи. В м. Одеса ім'ям Івана та Юрія Лип названа вулиця. Ще одна вулиця названа на честь Івана Липи у місті Винники Львівської області. 9 жовтня 2020 року у селі Мачухи Полтавської області було встановлено меморіальну дошку на честь Івана та Юрія Лип. У місті Харків проїзд Братський 2-й перейменували на проїзд Івана Липи.

Окремі видання: Липа І. Казки, «Тихе слово» (збірка казок), Казки про волю («Чайка-Небога», «Юрасів сад», «Хапко і Давець», «Дідова Правда»), «Чорна Мара», «Мій ведмедик», «Як я пішов у революцію» (уривок із щоденника), «Тарасовці» (зі споминів), «Живі свідки», «Туман», «Так минали століття», «Сім братів».

Використані джерела:

https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=9005;

https://www.academia.edu/31346951;

https://uk.wikipedia.org/wiki;

https://knu.ua/ua/geninf/osobystosti/ogienko.

Ірина Рябчук, зав. відділом науково-дослідницької та фондової роботи Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського