1887, 13 квітня – в хуторі Ладанському на Сумщині народився Іван Петрович Кавалерідзе, скульптор, кінорежисер, драматург, один із засновників українського кінематографу.

Народився в селянській сім’ї нащадків грузинського князівського роду, чиї предки після завоювання Росією Кавказу були привезені в Україну і прикріплені до землі.

Навчався в Київському художньому училищі, Петербурзькій академії мистецтв (1909-1910), приватній студії Наума Аронсона в Парижі.

Автор пам’ятників княгині Ользі в Києві (1911, зруйнований більшовиками в 1919-му, відновлений у 1996-му), Тарасу Шевченку в Полтаві та Ромнах, Богдану Хмельницькому в Чернігові та багатьох інших.

Сценарист і режисер Одеської (1928-1933) і Київської (1934-1941, 1957-1962) кіностудій. Автор кінострічок: «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Штурмові ночі» (1931), «Коліївщина» (1933). Але після виходу фільму «Прометей» (1935) про відданого в солдати українського селянина, змушеного воювати за царя з Шамілем, в газеті «Правда» вийшла розгромна стаття «Груба схема замість історичної правди» – Сталіну не сподобалися сцени, що розкривали героїзм чеченських горців. Митця звинуватили в буржуазному націоналізмі та формалізмі, заборонили працювати з молоддю й знімати стрічки історичної тематики.

За часів німецької окупації відмовився співпрацювати з нацистами, хоча деякий час очолював відділ культури Київської міської управи – це давало змогу врятувати ув’язнених в Сирецькому концтаборі митців, надати притулок єврейським сім’ям у селах Київської області, рятувати молодь від відправки до Німеччини, підтримати київську інтелігенцію, зберегти від пограбування кинуті напризволяще культурні цінності. Одного разу на пропозицію гостя в есесівській формі створити бюст Гітлера відповів, що ліпить лише з натури. А пізніше з’ясувалося, що то був радянський агент.

Наприкінці 1942-го підготував вдалий проект пам’ятника Тарасу Шевченку для міста Дубно на Рівненщині. Реалізувати задум завадили військові дії, а радянська влада в регіоні зосередилася на боротьбі з українськими повстанцями. Дещо пізніше Іван Кавалерідзе висунув цей же проект для Хрещатика в Києві, однак не пройшов конкурс. Вірогідно, влада мстилася за перебування під німецькою окупацією, через що кіностудія виселила його з службової квартири.

Пам’ятник Григорію Сковороді, встановлений в 1977-му на Контрактовій площі в Києві, був підготовлений за п’ять років до того, однак автору довелося перероблювати його шість разів. «За часів Григорія Сковороди простий люд ходив босоніж. Тому Кавалерідзе зробив фігуру  філософа без взуття, – згадував Олександр Юнін, генеральний директор Музея-майстерні Івана Кавалерідзе. – Цей проект вважався остаточним, проте секретар Центрального комітету Компартії України з ідеології Валентин Маланчук зажадав взути Сковороду: не годиться, мовляв, щоб народний філософ був босим. Через це майстри, які робили бронзову фігуру в натуральну величину, допустили помилку: тулуб вийшов коротким. Довелося відкласти відкриття пам’ятника і зайнятися його доопрацюванням: тулуб подовжили в талії».

Іван Кавалерідзе, якого називали «українським Мікеланджело», жив виключно мистецтвом. Невтомно шукав досконалість і радів кожному новому дню. «Найщасливіший день сьогодні, – писав він у щоденнику в 1977-му. – Чому? Бо він є і я живу!».

Помер 3 грудня 1978-го в Києві, похований на Байковому цвинтарі.

Сергій Горобець, Український інститут національної пам’яті

Фото 1. Меморіальна дошка на честь Івана Кавалерідзе на фасаді головного знімального павільйону кіностудії імені Олександра Довженка. Фото: memdoshki.blogspot.com.

Фото 2. Іван Петрович Кавалерідзе (1887-1978). Фото: ukurier.gov.ua.