Роки Розстріляного Відродження – один із найтрагічніших періодів української культури 30-х років ХХ століття. Заручниками страхітливого і безжального сталінського режиму, жертвами репресій стало тоді чимало яскравих представників творчої вітчизняної еліти: письменників, літературознавців, істориків, театральних діячів. Серед них були нащадки старовинного шляхетного роду, чернігівські аборигени високої інтелігентності Михайло Могилянський, його різнобічно талановиті діти Лідія, Дмитро й Олена. Їхні головні риси – органічне українство, глибокий патріотизм, багатство духовного світу.

Родоначальник творчої династії – Михайло Михайлович Могилянський (1873-1942). Талановитий адвокат, глибокий знавець світової культури, активний журналіст, письменник, перекладач, літературний критик. Великий гуманіст, непоправний ідеаліст, естет, енциклопедист, справжній лицар добра, краси і духовності.

Доля подарувала йому багаторічну плідну творчу співпрацю з Михайлом Михайловичем Коцюбинським. Одна з найголовніших заслуг Михайла Могилянського перед словʼянським культурним світом – це переклади більшості творів українського класика російською мовою та їх активна популяризація у видавництві «Знание» у Петербурзі. Численні критичні нариси, рецензії, спогади Могилянського про Михайла Коцюбинського, їхнє листування свідчать про величезний пієтет молодшого літератора до старшого. Саме Коцюбинський сприяв розкриттю таланту Могилянського як українського письменника і дав схвальну оцінку його творам.

Глибоке переконання Михайла Коцюбинського в тому, що подвижницька праця молодшого колеги й однодумця на ниві рідної культури не загине марно, надихало Могилянського практично до кінця його життя.

Із Черніговом повʼязані щасливі роки подружжя Михайла і Олександри Могилянських, народження їхніх трьох старших дітей. Олена Могилянська згадувала: «Дитинство наше овіяне глибокою і ніжною дружбою з нашими батьками… Мати, як педагог, з кожним із дітей, кому виповнилося 6 років, починала гру в школу. Тривала ця гра приблизно 3 роки. А в 9 років дітей віддавали в гімназію… Батька ми бачили не так вже часто. І, мабуть, саме тому особливо цінували спілкування з ним. На широкому та низькому дивані ми сідали навколо батька, а він читав нам чудові книги. Важко передати значення цих читань в колі сімʼї. Мені здається, що саме вони виростили і виховали в сестрі і браті творчі задатки». Найстарша з дітей Могилянських – Лідія (1899-1937). Літературний псевдонім талановитої поетеси – Ладя Могилянська. На початку 1920-х років і вона, і її брат Дмитро (1901-1938) були активними членами молодіжного літературного гуртка, до якого також входили Олександр Соколовський, Марко Вороний та інші представники молодої духовної еліти Чернігова.

Дмитро Могилянський у літературному світі більш відомий як Дмитро Тась. Сучасна літературна критика вважає його одним із найкращих українських новелістів 20-х років минулого століття.

Народився Дмитро Могилянський у Чернігові 10 лютого 1901 року. Дитинство провів у Петербурзі. Щоліта з батьками і сестрами приїздив до Чернігова, де у будинку Раєвського по вулиці Єлецькій жила його бабуся Ганна Миколаївна. 1919 року Дмитро закінчив гімназію у Чернігові. Тут він сформувався як поет, працював журналістом у газетах.

Серед головних праць художника Михайла Жука, виконаних у Чернігові, – портрет Дмитра Тася 1924 року. Три матеріали – вугіль, сангіна, акварель, – переплітаючись чергово між собою, творять шляхетну фактуру й дзвінкий колорит. Глибока задума, елегійна зажуреність, одухотвореність у бездонних очах юнака. І згадуються поетичні рядки сімнадцятирічного Дмитра:

Задивився я на обрій

В даль блакитну і неясну…

Легкий вітер грав з квітками,

Вечір тихий був прекрасний.

Враз мені порізав душу

Якийсь світлий новий промінь,

Схвилював глибоко серце.

Вже давно забутий спомин…

також; я стояв на горі,

Також: бачив даль неясну,

також: вечір був прекрасний…   

Але щось таке зробилось,

Зрозумів я щось велике…

І усе мені здалося

Нетверезим, марним, диким.

1918 р.

Юний поет друкує вірші на сторінках чернігівської земської газети. Про непересічний поетичний талант Дмитра Тася свідчать досконалі за формою рядки його енергійних, сповнених свіжих образів віршів, насичених урбаністичними мотивами і поетичною імпресією. Була у нього і соціологічна, в дусі свого часу, поезія. Добірку віршів молодого літератора подав третій том «Антології української поезії», виданої Книгоспілкою 1930-1931 рр. На жаль, за життя автора не побачила світ збірка віршів Дмитра Тася «Чорний парус».

І у Чернігові, а пізніше у Києві та Харкові молодий письменник друкує вірші та оповідання у збірниках «Голод» (Чернігів, 1919), «Квартали» (Харків, 1924), журналах «Глобус», «Життя і революція», «Нова громада» (усі - Київ), «Всесвіт», «Кіно», «Літературний ярмарок» (усі - Харків), «Селянське життя» (Чернігів), газетах «Література, наука, мистецтво» (Харків), «Кооперація голодаючим», «Чернігівська земська газета», «Чернігівщина» та інших українських виданнях.

Із 1925 року Дмитро Тась працював журналістом у Києві, з 1930 року – у Харкові.

Справжньою перлиною колекції Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М.Коцюбинського є збірка прозових творів Дмитра Тася «Ведмеді танцюють», що вийшла друком 1927 року у видавництві «МАСА» (Київ). Невелика за обсягом, скромна зовні книжечка, але надзвичайно цінна, бо саме в оповіданнях авторові вдалося виявити неповторну творчу манеру і створити оригінальний «тасівський» стиль. 

За творчим почерком Дмитра Тася одні критики вважають імпресіоністом, інші – експресіоністом. Мабуть, найкраще експресіоністичні риси його першої прозової збірки означила Д. Гуменна. Вона схарактеризувала головного героя збірки «Ведмеді танцюють» як ексцентричну постать. Цей персонаж прози Дмитра Тася «вишукує чужі краї, а коли ні – то й Україну вдягає в екзотичні шати» (в оповіданнях «Муріке» та «Ведмеді танцюють» місцем дії є Фінляндія, в «Апсни» – Абхазія). «Тасівський» прозовий стиль можна визначити як екзотичний імпресіонізм. Такий висновок дозволяють зробити інтерес автора до далекої екзотики, пошуки близькості західноєвропейського і східного мистецтв. У другій прозовій збірці Дмитра Тася («Сад», 1930 р., що також випустило видавництво «МАСА»), знову бачимо екзотичну топографію, екзотичну філософію і екзотичних персонажів, заглиблених у проблеми буття й езотеричні шукання. «Тасівський» герой існує осторонь війни і революції. Твори обох збірок здебільшого присвячені зображенню сучасності чи недалекого минулого. Психологічно близькою для Дмитра Тася є гнана і знедолена творча еліта. Кохання він бачить як унікальну силу, здатну змінити світ.

Образність та мова прозових і поетичних творів літератора пізнішого періоду залишаються яскравими і трагічними, у них розкривається чимало актуальних соціальних проблем доби. Своєрідне літературне явище українського модернізму – екзотичний експресіонізм Дмитра Тася – ще, безумовно, приверне увагу вдумливих літературознавців-дослідників.

Дмитра Тася, як і його сестру Лідю Могилянську (розстріляна 1937 р.), силоміць було вилучено з літератури. Хоч і не встиг талановитий автор розкрити свій письменницький потенціал, але і з того літературного спадку Дмитра Тася, що дійшов до нас, відчуваємо цінність його творчого доробку.

28 січня 1938 року Дмитро Тась-Могилянський був заарештований органами НКВД у Харкові. Звинувачений в активній контрреволюційній націоналістичній діяльності в Україні, засуджений до розстрілу. Через місяць вирок було виконано. 14 березня 1958 року Дмитра Могилянського реабілітовано.

Трагічна доля спіткала Ладю Могилянську і Дмитра Тася. Їхньому батькові ненадовго судилося пережити дітей.

Памʼятаймо про цих славних чернігівців, подвижників української духовної культури, гідних представників старовинного шляхетного українського роду.

Тетяна Кузнєцова, завідуюча відділом

Чернігівського літературно-меморіального

музею-заповідника М.М.Коцюбинського