Талановитий письменник Анатолій Іванович Крупко 1945 року з’явився на світ у селі Бондарях Остерського району на Чернігівщині – у межиріччі Дніпра і Десни. Згодом він жив у селі Бірках Козелецького району. Важка хвороба прикувала 12-річного підлітка до ліжка, але мужній і обдарований хлопець екстерном здобув середню освіту, взявся за перо.

Творчі спроби юнака з’явилися у районній газеті, а згодом і в обласній пресі. Анатолій Крупко за підтримки газети «Гарт» опублікував поетичну збірку «Столиця осені» (1994). Ліричні емоційні поезії А.Крупка друкувалися в альманасі «Вітрила», журналах «Ранок», «Літературний Чернігів». У періодиці з’явилися цікаві оповідання і новели, гумор, а також рецензії на твори письменників-земляків. У 1997 році Анатолія Крупка було прийнято до лав Національної спілки письменників України.

За збірку поезій «Біль і святість» 2002 року Анатолій Іванович Крупко здобув Чернігівську обласну премію імені Михайла Коцюбинського.

Один із віршів збірки літератор-патріот присвятив розстріляним побратимам по перу:

Поки живу, живу й за тих,

Що полягли за волю,

Хто і в кайданах не затих,

Зберіг бунтарську долю.

Гірку їх чашу п’ю до дна,

Вона й мені судилась,

І навіть крапелька одна

На сльози не лишилась.

Живу, поки живу й за тих,

Хто в смерті став зорею,

Хто меж розсунути не встиг,

Не звідав апогею.

Живу й за них… Щодень, щорік.

Святіш не знаю честі

Як їхній біль і їхній крик

До всіх живих донести?..

Хвилюють і глибоко проникають у душі вдумливих читачів також переклади, проза і поезія Анатолія Крупка із книги «У дзвони слова б’ю», виходу з друку якої, на жаль, автор не дочекався.