7 липня минає 100 років від дня народження Івана-Валентина Задорожного, митця, що здатний був відчувати за собою історичний простір українського народу і пророче побачити майбутнє – саме такі риси притаманні Івану-Валентину Задорожному – талановитому монументалісту і живописцю, заслуженому діячу мистецтв України.

В 60-х роках у Спілці художників України утворилась секція монументально-декоративного мистецтва. Керівником цієї секції став В.Задорожний, бо саме він своїм досвідом, своїм різностороннім талантом зміг відстояти високу культуру монументального мистецтва, що обрало свої витоки із школи Бойчука та мозаїк і фресок Київської Русі.

Дуже нелегко відбувалась стильова трансформація в творчості митця, яку можна назвати катарсисом самоочищення: художник спалив свої станкові роботи і перейшов до монументального мистецтва на основі іконопису і народної картини, насиченого зображальною та історичною інформацією.

Відомий мистецтвознавець і багатолітній дослідник творчості митця Лариса Брюховецька зараховує В.Задорожного до найбільш свідомого прошарку українського суспільства – «шістдесятників». «Незбагненна сила кольорів, яка вразила потужну силу землі української…, яскрава зображальність, яка звучала як протест проти сірої дійсності. Неповторне, мабуть, і те невимушене поєднання далеких епох, зближених вічними загальнолюдськими цінностями, плодючістю землі, багатством природи, красою любові й материнства… творчість Марії Приймаченко, цей могутній вибух примітиву, косівська та опішнянська кераміка, петриківський розпис вчили митців дослухатися до вічного, вчили позбуватися оков нав’язаної кимось ідеології», – писала Л.Брюховецька в статті «Ідеал Оранти».

У доробку художника, наділеного Божим даром, було ще одне русло його творчості – іконопис. На силі його ікон позначилися народні естетичні уподобання. В.Задорожний модифікував національний іконопис, максимально наблизив його до народнопоетичного фольклорного виразу. Можна навіть сказати, що творчий стиль В.Задорожного є синтезом стилю іконописного і стилю народної картини.  Талановитими роботами «Оранта», «Сину, збагати світ», «На вічній дорозі» він назавжди увійшов у мистецькі здобутки українських «шістдесятників».

Так з волі Божої склалось, що для оформлення літературної експозиції музею-заповідника М.М.Коцюбинського, письменника-модерніста світового рівня, був запрошений дирекцією музею Іван-Валентин Задорожний. Митець талановито проілюстрував творчість М.М.Коцюбинського через виразну художню форму – монументальне різьблення.

Монументально-просторова композиція, як криниця, складена в старовинний спосіб – у «зруб». Для українців була цінність у тому, що вона досягла великої глибини і давала чисту смачну воду.

Такою ж чистою, глибокою і благодатною була творчість М.М.Коцюбинського. Перечитуючи твори письменника, В.Задорожний підмітив високу духовність персонажів, що покладаються в багатьох життєвих ситуаціях на Бога і це логічно підказало художнику ввести образ Божої Матері в різьблений простір героїв М.Коцюбинського.

Віра в Бога на генетичному рівні була притаманна українському народові. Людині, змученій життям, скривдженій злом, звернення до ікон – єдина можливість вищого життя. Саме тому художник в центрі просторової композиції подає образ Богородиці з маленьким Ісусом, - як ідеал любові, краси, що заспокоює і оживляє душу глядача.

Богородиця – покровителька і наставниця маленьких Дмитриків і Харить, дорослих Маланок і Андріїв, покривджених злом і гріхом.

Багатоярусна монументальна композиція емоційно виразна, образна, дуже ефектно дивиться, масивна глибока різьба, поєднана з ювелірною викінченістю кожного дрібного елемента, що має символічний зміст. Наприклад, образ Василька з дитячого оповідання «Ялинка»: на полі довгої свитки хлопчика бачимо гілочку ялинки як символ головної теми твору. Художник талановито поєднав традиційне різьблення по дереву з рисами українського бароко – це образи героїв багатопланові, зображені в активному русі, кожен з них передає глибокі почуття.

Цінно і те, що майстер зумів внести в свою композицію сакральне світло мазепинського бароко, таке характерне для древнього Чернігова. Якби такий талановитий митець, як В.Задорожний проживав в інші часи, а не в часи безбожної атеїстичної пропаганди, він би став автором чудових іконостасів для українських церков.

Митець може створити тільки тоді щось вартісне, коли вловить всезагальне, те, що хвилює багатьох.

Багаті джерела народної культури, духовності і віри живили творчість українського письменника кінця ХІХ ст. і художника-монументаліста кінця ХХ ст. Обидва вони передали наступним поколінням вже в ХХІ століття здобутки духовної спадщини українського народу.

Марія Москаленко, зав.відділу музею-заповідника  М.М.Коцюбинського