Головна » 2024 » Березень » 18 » Долучаємося до акції «Національний тиждень читання. Тиждень поезії». Поезія Марка Вороного
Долучаємося до акції «Національний тиждень читання. Тиждень поезії». Поезія Марка Вороного
07:47

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського із задоволенням долучається до Всеукраїнської акції «Національний тиждень читання. Тиждень поезії». Тож сьогодні наш допис буде присвячено поезії та письменникові Марку Вороному. Саме сьогодні, 18 березня, виповнюється 120 років від дня його народження.

Марко Вороний народився у Чернігові. Через деякий час після одруження його батьки – мама Віра Вербицька та батько Микола Вороний – переїхали до Чернігова. Завдяки зусиллям Михайла Коцюбинського Миколі Вороному вдалося влаштуватися на посаду помічника керівника відділу поточної сільськогосподарської статистики Чернігівського статистичного бюро. Цим відділом завідував Михайло Коцюбинський.

У Чернігові сім’я Вороних оселилася у будинку Вербицьких на Лісковиці. Тут 18 березня 1904 року в них народився син. Михайло Михайлович Коцюбинський хрестить хлопчика у Катерининській церкві 25 квітня (за старим стилем) 1904 р. Про цю памʼятну подію нагадує напис, витиснений на папці альбома «Из украинской Старины», що зберігається в колекції Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського: «М.К.Таткові від хрещеника Марка».

На думку Миколи Шудрі, Марко Вороний народився «на перетині двох поетичних дерев: діда з материнського боку – поета Миколи Вербицького (за псевдонімом – Антіоха) й батька – поета Миколи Вороного…».

Перші прозові рядки Марко Вороний друкував під псевдонімом Марко Антіох. З 1926 року починає підписувати поезії вже своїм ім’ям. Потрапивши в жорна машини репресій незадовго після того, у 1935 році батько і син Вороні опинилися на Соловецькій каторзі. Постановою від 9 жовтня 1937 року Марко Миколайович Вороний був засуджений до розстрілу і вирок було виконано 3 листопада того ж року.

Сучасному читачеві мало відома творчість Марка Вороного. Його філософська лірика, яка торкається релігійних тем, вірші, присвячені епосі, вражають глибиною і прозірливістю. Кращі поезії цієї тематики («Молитва», «Церква», «Янголи», «Різдвяна елегія», «Отчизна») увійшли до «Хрестоматії  української релігійної літератури» (Мюнхен; Лондон, 1988).

Пропонуємо вашій увазі кілька поезій Миколи Вороного.

 

Різдвяна елегія

Бʼє за вікном копитом кінь. Туман

Гойдається і лине в ніч різдвяну.

Мороз синіє… І святий пеан

Гудуть осніжені соборні бані.

 

Гуде Різдво: лунають колядки,

В гудінні сяє вулик небозводу…

Тобі привітний рух дівочої руки,

А коням пити свіжу, зимну воду.

 

Ти як вощина – догориш, спливеш, -

Лишиться спокій і холодний розум

І будеш ти один собі без меж

Вести рахунок слотам і морозам.

 

І вийдеш ти під ялинковий спів,

Ще раз поглянеш на зимові зорі:

Незмінне сяйво зоряних огнів,

Незмінне сяйво і свічок в соборі.

× × ×

Отчизна

Моя Отчизно! Знаю я, тобі

Судилась крізь війну в віках дорога.

Ти Бога бачила, такого Бога,

Що віти опустилися в журбі.

 

Ще колії татарської гарби

Лишилися і з полумʼя грізного

Не вийшла ти. Бо он ще відблиск його,

Поглянь, горить на степовім горбі.

 

Так, од могил земля наша горбата…

О, проклинаю всіх, хто єсть Батий!

На переможцях скрізь печать проклята.

 

Он на бурхливім небі знак страшний.

То крові з хмар напухнув хрест гігантський:

Не вийти з бід країні цій селянській.

× × ×

 

Слово

Настали ночі темні і глибокі,

і в тиші вогкій туляться сади.

Спадають німо в течію води

і листя, і зірки мільйони років.

 

Куди у тьмі не йди, не чутно кроків,

в таємній тиші губляться сліди..

А десь над вами, села й городи,

підводиться Господень зір стоокий.

 

Так ми життя хвилинне проживем,

калейдоскоп одвічних наших тем

розібʼється об чорну тайну ночі.

 

Одно лишає нам хаос розлук:

в широкій ніжності відкриті очі

І Слово, роджене з блаженних мук.

× × ×

 

Візія

Я раз лежав. Спокійна течія

Несла вгорі золотосяйні хмари…

Коли здалось – мов у глухім ударі,

Блакить розкрилась і стряслась земля!

 

Як божевільна, мрія палія,

Палала сфера. Огняні примари

Розходились і сходились у пари…

І в спеці шкіра тріскалась моя.

 

І я побачив: неслась земна куля

Серед пекельного того розгулля

У хорі незчисленному планет.

 

Зотліло все в страшнім огні свободи:

Гляділо сонце лиш в холодні води

І диски місяців, як мідь монет.

 

 

#тижденьпоезії2024

#музей_Коцюбинського

#Всеукраїнська_акція




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 94 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість