Процес націоналізації приватних будинків у Чернігові розпочався наприкінці 1919 – на початку 1920 рр. одразу після остаточного встановлення в місті радянської влади, а масове вилучення великої нерухомості – 1920 року. У місті конфісковували готелі, прибуткові та приватні будинки заможних містян, які згодом переплановували, ділили на комунальні квартири та заселяли робітниками.

Процес спирався на загальнорадянські декрети, які на практиці почали повноцінно реалізовувати в Чернігівській губернії після завершення активних бойових дій громадянської війни. 

Із запровадженням Нової економічної політики (НЕПу) радянська влада була змушена частково повернути дрібні будинки колишнім власникам, оскільки держава не мала коштів на утримання всього житлового фонду. Тож у 1921–1924 роках прокотилася хвиля денаціоналізації. (Джерело –  https://www.google.com).

Цікаво було дізнатися, яким чином складалася доля будинку родини Коцюбинських за цих історичних обставин. Так у документі з архівної справи, датованої 1920 роком – «Списки домоволодінь Чернігівської губернії» у графі «Прізвище, ім’я по батькові колишніх власників» під № 817 значиться – «Коцюбинский. Юрий, Роман, Ксения и Ирина Михайловна», у графі «Оцінка – 3960» (так у документі). Цікаво, що інший документ з цієї ж справи надає інформацію про те, хто користувався житлом – «ЖК Фрунзе, адреса орендаря/установи – Магістратська, 4» (так у документі).

Ще один документ надає інформацію не тільки про власників будинку – «Коцюбинские Георгий, Роман, Ксения и Ирина» (так у документі), але характеризує і фінансову складову – «Количество строений – 1. Валовой доход – 396. Чистый доход – 122. Ценность имуществ – 3960» (так у документі). Імовірно прибуткова частина спрацьовувала завдяки здачі будинку в оренду пересічним мешканцям (нагадаємо, що їх було виселено приблизно у грудні 1920 року для організації I Українського дитячого будинку).      

Далі буде.