2 травня виповнюється 60 років від дня смерті Хоми Михайловича Коцюбинського, культурного діяча, першого директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського, молодшого брата класика української літератури.

Хома Михайлович народився у м. Вінниці 19(6) (ст.ст.) жовтня 1870 р. навчався у Шаргородській бурсі, потім – в Московському народному університеті ім. Шанявського на економічному факультеті.

Працювати почав у 1895 р., будучи студентом. Після закінчення університету 1896 р. переїхав до Санкт-Петербурга, де вступив на посаду бібліотекаря Міністерства фінансів. Одночасно був "членом-соревнователем" "Вольно-экономического" і "Географического обществ", попечителем "Отдела защиты детей от жестокого обращения", "Приюта-общества попечения о бедных и больных детях". Прислужився Хома Коцюбинський і українській справі, в цей час він був членом і деякий час секретарем "Общества издания общеполезных дешевых книг на украинском языке". В січні 1901 р. за розпорядженням градоначальника Петербурга генерала Клейгельса за участь в нелегальних гуртках (Гурток по розповсюдженню книг українською мовою), був висланий в адміністративному порядку на Волинь, де одержав посаду контролера горілчаних заводів при Волинському губернському акцизному управлінні, а з 1905 р. був призначений помічником наглядача "акцизных сборов" Волинської губернії.

У 1915 р., коли фронти Першої світової війни наближалися, Хома Михайлович був евакуйований до Чернігова, де працював на тій же посаді в Чернігівському Акцизному управлінні. З цього ж року призначений завідувачем інспекції дрібного кредиту по Чернігівській губернії. В 1917-1923 рр. брав активну участь в громадському житті Чернігова. Організував профспілку "Фінконтруд", був головою комісії особового складу профспілки радянських службовців, членом правління "Сельхозсоюза" та ін. В 1923-1925 рр. працював директором 1-го зразкового дитбудинку кооперації в Києві, де познайомився з другою дружиною Катериною Бедрізовою. Згодом вони одружилися. З 1925 по 1926 рр. уповноважений Всесоюзного Контрагентства Друку на Правобережжі України.

1934 року Хома Михайлович з родиною переїжджає з Вінниці до Чернігова для організації другого меморіального музею Михайла Коцюбинського. Саме в Чернігів переїхав Михайло Коцюбинський з родиною в 1898 році і проживав там до смерті 1913 року. Родина Михайла Михайловича у серпні 1919 р. під час наступу денікінців виїхала з Чернігова. Перед від'їздом вдова письменника Віра Устимівна передала в Чернігівський державний музей ім. В. Тарновського рукописи М. Коцюбинського, його листування, бібліотеку в двох шафах, письмовий стіл та деякі дрібні речі письмового приладдя.

Деякий час в будинку перебував клуб металістів, у 1928 р. проживали приватні мешканці, з 1929 р. обланаросвіта відкрила тут районну бібліотеку. У 1933 р. бібліотеку було ліквідовано, і наказом Наркома освіти запропоновано створити музей Михайла Коцюбинського. Зі спогадів Хоми Михайловича по приїзду до Чернігова «...Чернигов встретил меня неприветливо, с таким настроением, что музея Коцюбинского здесь делать не нужно, и что в этом доме будет клуб молодежи. Распоряжение правительства не признавали, но я все-таки утвердился в этом доме и приступил к упорядочению усадьбы. Дело подвигалось слабо, помощь местного руководства была вынужденной и то благодаря распоряжению центра. Границы усадбы были нарушены и к соседям отошло 1700 кв. метров земли. Весь сад при доме Коцюбинского был изрыт глубокими ямами, из которых брали песок для постройки домов и других надобностей. Дом требовал большого ремонта...».

З 1934 по 1935 роки Хома Михайлович разом з дружиною обладнував експозицію трьох кімнат меморіального будинку. Експонати були повернуті Чернігівським історичним музеєм згідно умови Віри Усиммівни. Тривала робота по впорядкуванню садиби. 8 листопада 1935 р. було урочисто перерізано стрічку, й перші відвідувачі зайшли до музею.

Наступного 1936 року Хома Коцюбинський відшукав у міській раді план садиби часів Михайла Коцюбинського і відсунув паркан садка зі східного і південного боку на історичні межі, в яри.

Благоустрій саду і оранжереї вимагав додаткових коштів, які міськрада Чернігова не завжди радо виділяла. Так на 1941 р. міськрада не запланувала коштів на фінансування оранжереї і квітника. Хома Михайлович звернувся до Інституту літератури УРСР з проханням посприяти у вирішенні цієї проблеми.

У 1939 і 1940 роках вийшли два путівники по Чернігівському музею М.Коцюбинського під редакцією Хоми Коцюбинського і Катерини Коцюбинської. Як згадував Хома Михайлович, наукову роботу в музеї вела дружина Катерина Яківна. Окрім авторства збірників по музею, вона була автором численних розвідок, статей, монографій по вивченню творчості Михайла Коцюбинського. Хома Коцюбинський цінував цей внесок дружини у діяльність музею, адже науково-творча робота надавала музею хоча б неофіційний статус науково-дослідного осередку з вивчення спадщини письменника. Так, деякі дисертанти, які займались темою Михайла Коцюбинського, консультувалися з Катериною Яківною. Про це згадував Хома Коцюбинський у листі до голови комітету в справах культурно-освітніх установ УРСР.

У 1939 р. на подвір'ї музею з'явилося погруддя Михайла Коцюбинського роботи скульптора Іллі Гінцбурга, з яким письменник познайомився, ще на острові Капрі.

Приєднання Західної України до СРСР стало нагодою подорожі Хоми Михайловича до Львова і Чернівців, де він зібрав новий матеріал для експозиції музею: це було головним чином листування М. Коцюбинського з І. Франком, В. Стефаником, В. Гнатюком, Л. Мартовичем. На основі цих матеріалів була поновлена експозиція, а Катерина Яківна підготувала свою роботу "М.Коцюбинський і Західна Україна". Переймався Хома Михайлович долею впорядкування могили письменника на Болдиній горі. В складі музею вона не перебувала, стояла на балансі Чернігівської міської ради. Неналежний стан могили, занедбаність, турбували Хому Михайловича. Про ці проблеми він нарікав в листі до голови Чернігівської міської Ради за 19 серпня 1940 р. «...До цього дозволю собі коротко нагадати історію заходів по впорядкуванню могили за останні шість років. Ще у 1935 р. я пропонував, крім побудови пристойного монумента, впорядкувати гайок, що оточує могилу. Околишні підприємства погодилися взяти участь в цьому починанні. Облвиконкомом було виділено в розпорядження міськради десять тисяч карбованців для перших заходів, але міська рада коштів цих не використала, й могила залишилась в такому ж не дуже привабливому стані. Після цього кілька разів я звертався з проханням передати могилу у відання музею, включивши в кошторис відповідну суму для впорядкування її, але й цього добитися не міг.

...У 1938 р. міська рада наспіх зробила деякі незначні зміни, тобто оточили могилу дерев'яними парканами та зроблені стежки до могили. Дуже швидко все зроблене було попсовано і загаджено. Могила своєю занедбаністю жахає всіх, особливо приїжджих. Під час приїзду до Чернігова скульптора – академіка І.Я. Гінцбурга, я обійшов всі відповідні інстанції і пропонував скористатися з його приїзду для побудови кращого пам'ятника на могилі М.Коцюбинського. Але моя пропозиція залишалась без уваги. Так залишалось і до цього дня...». Пізніше, 1955 р. на могилі постав пам'ятник М.Коцюбинському, автором якого став онук письменника Флоріан Коцюбинський. Хоча ця подія засмутила Хому Михайловича, так як місцева влада здійснила цей проект без його участі.

Налагоджену і плідну роботу музею перервала війна. Згадував Хома Михайлович: «Пришла гроза, началась война. Фонды музея до последней мелочи были упакованы, нам был обещан вагон для эвакуации. Заведовал эвакуацией 2-й Секретарь Обкома КП(б)У. Город пустел. Вывозили "все ненужное". Нам с классической очаровательной Черниговской улыбкой обещали дать все возможное, не забыть о нас. Настало 20 августа. В городе только завывали голодные оставленные хозяевами собаки, магазины опустели, мы сидели на своих ящиках. И вот является тот же заведующий эвакуацией и уже без очаровательной улыбки довольно грубо сказал: "Возьмите два маленьких чемодана и устраивайтесь в вагоне, где едут учреждения, другого места нет. Спешите спасать жизнь". На мой вопрос, что же делать с музейными ценностями, уже довольно грубо крикнул: «Черт с ними. Кому они теперь нужны». Только благодаря начальнику политотдела удалось получить 20-тонный вагон, в который мы погрузились, захватив еще две семьи из 6 душ. На линии мы простояли трое суток. Под бомбами и пулеметным обстрелом мы были подхвачены последним санитарным эшелоном и вывезены из линии огня. Направление взяли на Уфу, куда были эвакуированы Академия Наук УССР, Союз писателей и др. культурные учереждения...».

В Уфі музей увійшов до складу Академії Наук УРСР, саме тут вийшов третій збірник по музею під редакцією Павла Тичини. В 1943 р. Хому Михайловича нагородили орденом Трудового Червоного Прапора за видатні заслуги по увічненню пам'яті М. Коцюбинського. Хома Коцюбинський тоді ж знайшов чотирнадцять ящиків з матеріалами музеїв Панаса Мирного і Володимира Короленка. Забравши їх до своїх матеріалів, зберігав їх до повернення в Україну. У червні 1944 р. музей повернувся з евакуації, потрапивши під Ніжином під німецькі авіабомби. Але минулося.

Чернігів зустрів їх занедбаною садибою, пошкодженими будівлями меморіального комплексу. Міська влада так само була непривітна до музею. На перших порах не вистачало навіть теплого одягу для працівників музею, а наступала зима. Незважаючи на свій похилий вік, Хома Коцюбинський з молодечою енергією і запалом продовжував свою музейну справу. Він завжди був націлений на результат, подолання перешкод. Природні дані організатора дозволили Хомі Михайловичу, почавши з нуля невідому справу, вирости в професіонала музейної справи. Хома Коцюбинський задавав такий тон роботи, при якому музеї, котрими він керував, працювали і розвивались, всупереч всьому, що заважало їм працювати.

1946 р. Хому Михайловича нагородили медаллю «За доблестный труд», а 1955 р. літературна громадськість відзначила 85-річчя з дня його народження і 30-річчя праці по увічненню пам'яті М. Коцюбинського.

Помер Хома Коцюбинський 2 травня 1956 року на 86-му році життя. Похований на старому цвинтарі у Чернігові поруч з дружиною Катериною Яківною, яка пережила його на 7 років.

Ігор Коцюбинський,

директор Чернігівського літературно-меморіального

музею-заповідника М.Коцюбинського