5 березня виповнюється 175 років з дня народження Федора Михайловича Уманця – українського письменника, історика, публіциста, громадського діяча.

Народився Федір Уманець 1841 року у с. Янівка Глухівського повіту Чернігівської губернії у родині дрібномаєткових дворян козацько-старшинського походження. Середню освіту здобув у Новгород-Сіверській гімназії, а потому навчався на юридичному факультеті Московського університету. 1861 року Ф.Уманець закінчив університет зі ступенем кандидата права, захистивши дисертацію «Надел общины и дворовые люди». З того ж року починає кар’єру державного службовця. Уже в 1860-ті роки, служачи на Поділлі, Ф.Уманець особливу увагу звертає на розвиток освіти.

1867 року Ф.Уманець повертається на Чернігівщину, де отримує посаду в Глухівському повітовому земстві, в історії якого залишає помітний слід. Наприкінці січня 1896 року Федора Михайловича обрано головою Чернігівської губернської управи. За час роботи в управі Ф.Уманець розгортає активну діяльність спрямовану на розвиток освіти, облаштування бібліотек, сприяння розвою сільського господарства і покращення економічних та промислових умов в губернії.

Саме Ф.Уманець наприкінці ХІХ століття був одним з ініціаторів створення земської статистичної служби та був прихильником реформи земства, зокрема, організації менших земських одиниць на місцях, що дозволяло б вчасно допомагати населенню долати продовольчі негаразди.

За часів свого головування у Чернігівській губернській земській управі Ф.Уманець брав участь у розробці проектів у сфері освіти: сприяв запровадженню загальної початкової освіти, збільшенню асигнувань на організацію освіти дорослих, відкриттю недільних шкіл, створенню педагогічних курсів для народних учителів, організації мережі земських початкових шкіл.

Чимало зусиль доклав Ф.Уманець для облаштування Музею українських старожитностей. Колекцію предметів старовини Чернігівському губернському земству заповів В.В.Тарновський і саме на основі його зібрання згодом було створено музей.

Сфера професійних інтересів Ф.Уманця як голови губернської земської управи була доволі широкою. Він займається питанням облаштування залізниці Київ – Петербург через Чернігів і вирішенням питання електрифікації земських установ, сприяє розвитку медицини, кустарних промислів, шовківництва, підтримці кооперативних об’єднань тощо.

Значною є участь Ф.Уманця в діяльності громадських організацій. Він був членом Чернігівської губернської вченої архівної комісії, чернігівського земського «Училищного совета», «Попечительства детских приютов ведомства учреждений Императрицы Марии», «Комитета Попечительства о народной трезвости», Попечительської ради Глухівської жіночої гімназії.

За активну багаторічну діяльність на службі в земській управі Федір Михайлович Уманець був удостоєний численних нагород, а у 1902 році йому присвоєно звання статського радника. Протягом свого життя Ф.Уманець написав цілу низку праць з історії та педагогіки, які виходили друком на сторінках часописів та окремими виданнями. Його здобутки на ниві письменства та службі в Чернігівській земській управі влучно охарактеризував О.Моргун: «Ф.Уманець, від 1896 р. по 1901 р. голова губерніальної земської управи, скупчив на службі в Чернігівському земстві таких видатних українських письменників, як: М.Вороний, В.Самійленко, М.Чернявський, Б.Грінченко, М.Коцюбинський; український патріот, відомий письменник, автор написаної з великим піднесенням монографії про Гетьмана І.Мазепу, в якій прославляється Мазепа, як національний герой України».

Від земських справ Ф.Уманець відходить у 1901 році, коли головою Чернігівської губернської земської управи обирають О.Свєчина. З цього моменту Федір Михайлович повністю присвячує себе науковим студіям. Проте його фінансове становище було доволі складне, адже робота на керівних посадах в земських установах не передбачала пенсійного забезпечення. У 1910 році губернське земське зібрання ухвалило внести у кошторис на 1911 р. 1200 рублів на рік (по 100 рублів на місяць) для допомоги на той час уже 70-річному Ф.Уманцю. Цю допомогу він отримував до останніх днів свого життя. Відійшов у вічність Ф.М. Уманець у липні 1917 року імовірно у Глухові. Зберегти архів і колекції книжок та пам’яток мистецтва, незважаючи на зусилля чернігівського губернського комісара з охорони пам’яток В.Л.Модзалевського, не вдалося, адже вони були розграбовані мешканцями сусідніх сіл Янівки та Масензовки.

Але нині пам’ять про життя і натхненну діяльність Федора Уманця живе у серцях нащадків. Одну з вулиць Чернігова нещодавно назвали на його честь, а літературні праці і досі не втрачають актуальності. Дві з них займають почесне місце і в меморіальній бібліотеці М. Коцюбинського, зберігаючи на своїх сторінках непомітні сліди дотику видатних чернігівців.