22 вересня виповнюється 160 років від дня народження Віри Коцюбинської – громадської діячки, просвітянки, дружини Михайла Коцюбинського.             

Віра Коцюбинська (у дівоцтві  Дейша) походила зі старовинного дворянського роду з Могилівської губернії.  Її мати, Юлія Степанівна Дейша (уроджена Гортинська) у свій час закінчила Смольний інститут шляхетних дівчат, вчителювала, а наприкінці 1850-х вийшла заміж за вдівця з трьома дітьми Устима Дейшу (дворянин, чиновник, надвірний радник, служив у поштовому відомстві). Родина жила деякий час у Могилівській губернії у власному маєтку, а після пожежі переїхала до м. Ржева, де й народилася Віра (1863). Устим Дейша невдовзі помер від раку (1866) і Юлія Степанівна перебралася з усіма дітьми до Чернігова, де вже жили її старші брати, Василь та Олександр, оселилася у невеличкому будинку навпроти братового дому. Блискуча освіта дала можливість зайняти посаду начальниці Чернігівського єпархіального училища, де вона працювала до смерті у 1893 році. Дітей у родині вона ніколи не поділяла на своїх і чужих, всі виховувались рівно, всім дала можливість здобути освіту і посісти гідне місце у суспільстві.

Наймолодша,  Віра,  закінчила Чернігівську жіночу гімназію, і працювала якийсь час учителькою в єпархіальному училищі. Через деякий час вступила на  природниче відділення Бестужевських вищих жіночих курсів у Петербурзі. Вища освіта серед жінок у той час була рідкісним явищем, курсисток набирали дуже мало, але Віра Дейша була однією з них. Навчання у Петербурзі, спілкування з цікавою молоддю, активне громадське життя назавжди посіяло в душу енергійної дівчини бажання бути у вирі подій, працювати на розвиток культури і духовності українського народу. Не забуваймо, що якраз в той час у царській Росії активно розвивався народницький рух, і уся соціально активна молодь так чи інакше брала у ньому участь. Читання забороненої літератури, розповсюдження листівок та прокламацій, таємні молодіжні гуртки з гарячими суперечками з приводу долі країни і народу – і таке гостре відчуття небезпеки – хіба може пройти повз це молода, енергійна людина? Аж ніяк ні.

Повернувшись до Чернігова, Віра Дейша з головою поринає в громадську роботу. Завідуючи громадською бібліотекою й читальнею, вона якраз і має змогу поширювати народницькі ідеї серед молоді, за що й потрапила під негласний нагляд поліції, який врешті завершився у 1893 році арештом.

«Цей суворий домашній арешт, за згадкою мами, був для неї навіть тяжчим, болючішим за ув’язнення в тюрмі. Треба було мужньо охороняти вмираючу матір від турбот, щоб вона не знала, яка доля чекає її улюблену дочку. Віра не відходила від умираючої.

Коли з приміщення єпархіального училища виносили труну з тілом померлої, водночас поліцейські везли у в’язницю Віру, не дозволивши їй навіть провести матір в останню путь.

Не добившись від заарештованої жодних відомостей, чернігівська жандармерія через три місяці відвезла її до Варшави, де вона була ув’язнена в цитаделі, в одиночній камері».

Витримавши всі допити, Віра не зізналась ні в яких протиурядових злочинах, і через півроку була звільнена під заставу на поруки брата Василя Дейші. Перебування під арештом загартувало силу волі цієї дівчини, навчило її стійко витримувати всі негаразди, які згодом незрідка випадали на її долю.

У грудні 1894 року Віра Дейша знайомиться з молодим письменником з Вінниці Михайлом Коцюбинським, а у січні 1896-го стає його дружиною.

З 1898 року Коцюбинські мешкають у Чернігові. Численні родинні клопоти і турботи не позбавляють Віру Устимівну громадської активності. Вона разом з чоловіком брала участь у роботі українського товариства «Громада», громадської бібліотеки, музично-драматичного товариства, комісії з народної освіти, допомагала організувати «Просвіту» й активно працювала в ній.

Її підпис ми бачимо на вітальних адресах від чернігівців грузинському поету Іллі Чавчавадзе (до речі, цей лист написаний українською та французькою мовами, і французький переклад зробила Віра Коцюбинська), українському композитору Миколі Лисенку, актрисі Марії Заньковецькій.

Чернігівці активно писали різні звернення, листи, вимоги до урядових інстанцій і подружжя Коцюбинських завжди їх з готовністю підтримувало.

В.Коцюбинська із задоволенням працювала з молоддю, особливо коли постала у Чернігові «Просвіта». Дітей залучали до виступів у концертах, вечорах, присвячених Т.Шевченку, І.Франку, Л.Глібову. У 1908 році Віра Устимівна готувала постановку дитячої опери М.В.Лисенка «Коза-дереза», навіть їздила на консультацію з цього приводу до композитора. У цій виставі були задіяні і діти Коцюбинських. Михайло Михайлович в цей час перебував на відпочинку у с. Кононівка, і мало не в кожному листі цікавився як посуваються «козині» справи. «Як там з Вами? Чи здорові всі, чи удається тобі «Коза». Дуже жалкую, що я не можу бути на той день в казьоннім саду. Коли б було ближче – поїхав би. Чи наші діти співають у хорі? Опиши мені, як все пройде у Вас».

В.У. Коцюбинська завжди розуміла важливість виховання національно-свідомої молоді, і необхідність навчання дітей у школі рідною мовою. Недаремно, вже у часи УНР саме вона була ініціаторкою створення та й, власне, організаторкою першої в Чернігові української школи, яка згодом стала носити ім’я М.Коцюбинського.

Неоціненною є заслуга В. Коцюбинської у збереженні особистого архіву і творчої спадщини М. Коцюбинського. У 1919 році, виїжджаючи з Чернігова, Віра Устимівна передала архів свого чоловіка на збереження в Чернігівський музей українських старожитностей з проханням не віддавати його поза межі Чернігова. У 1934 році, коли було створено меморіальний музей, всі речі повернулися додому.

Життя В. Коцюбинської обірвалося несподівано - у 1921 році, повертаючись з евакуації, вона захворіла на висипний тиф. Ще змогла доїхати додому, та виснажений організм подолати хворобу вже не зміг. 31 грудня 1921 року її поховали поруч з чоловіком на Болдиній горі у Чернігові.

Чернігівська преса так писала про цю сумну подію:

«29 грудня о 10 год. вечора померла від тифу Віра Устимовна Коцюбинська. Родина, революційні кола і українська громадськість запрошує всіх, хто шанує світлу пам'ять померлої, прийняти участь у громадянських похоронах, які відбудуться на Болдиній горі (Троїцький монастир) 31 грудня о 3-й год. дня. Жалібний похід на кладовище почнеться з дому (вул. Коцюбинського № 3) о 2 год. дня.» (Газета «Красное знамя» від 31.12.1921 р.)

Віра Коцюбинська прожила яскраве і цікаве життя. Можливо, воно було не надто довге (58 років), але наповнене таким глибоким змістом, такою кипучою діяльністю, якої напевно, вистачило б на кількох людей.