7 січня минає 115 років з дня народження одного з «перших хоробрих», талановитого українського поета, прозаїка і публіциста, активного громадського і культурного діяча, нашого земляка Василя Григоровича Чумака.

За неповних 19 років свого життя В. Чумак зміг лишити незнищенний слід в історії української літератури ХХ століття не лише як революційний романтик, яким його звикли зображати у літературній критиці радянських часів, але і як тонкий лірик з модерною авторською манерою письма.

Майбутній поет народися 7 січня 1901 року у містечку Ічня на Чернігівщині у родині «небагатих селян-хліборобів», як пізніше він сам писав у анкеті товариства «Час».

Після закінчення початкової школи з 1910 року Василь Чумак навчається в Ічнянському чотирикласному училищі, а потому з 1914 до 1918 року продовжує здобувати освіту у Городнянській гімназії, регулярно отримуючи відзнаки за успіхи у навчанні.

У роки навчання юний поет захоплюється російською модерністською поезією, проте найбільший вплив на нього справляють твори представників української школи модерністів (Олександра Олеся, Грицька Чупринки тощо).

На початку 1919 року В. Чумак переїжджає до Києва, де швидко стає активним учасником суспільно-політичного життя міста і зближується з боротьбистами. На перших порах працює у партійній газеті «Боротьба», а з травня обіймає посаду відповідального секретаря журналу «Мистецтво». Одночасно працює співробітником Всеукраїнської літературної колегії при Народному Комісаріаті Освіти УРСР. Є членом літературного угрупування «Гарт».

Свій шлях на письменницькій ниві Василь Чумак починає доволі рано. Його перша поезія у прозі датується 1910 роком. Ще з юних літ починає формуватися і національна свідомість поета, його інтерес до української минувшини, що пізніше втілиться у поезіях, зокрема, у циклі «Пісні минулих часів», написаному 1913 у році. Публікувати свої вірші Василь Чумак починає з 1917 року.

За своє коротке життя поет встиг підготувати до друку лише одну поетичну збірку «Заспів», датовану 1919 роком. Обкладинку до збірки оформив Г. Михайличенко, котрому був присвячений головний вірш збірки. Проте дочекатися виходу книги у світ Василю не судилося. 

Протягом 1918-1920 рр. Київ неодноразово переходив з рук в руки різноманітних військових і політичних сил. У серпні 1919 року після відступу більшовиків з Києва поета арештовують денікінці. Проте йому вдається втекти і деякий час переховуватися у підпіллі. Восени того ж року відбувається другий арешт. У ніч з 20 на 21 листопада В. Чумака разом з Г. Михайличенком і К. Ковальовою було розстріляно денікінцями у Києві.

1920 року вже після смерті автора вийшла у світ збірка поезій «Заспів». Але на початку 30-х років ХХ століття за приналежність до боротьбистів твори В. Чумака забороняють до друку, називаючи їх націоналістичними. І лише у середині 1950-х поета реабілітовано.

Варто зазначити, що Василь Чумак був не тільки поетом, але і здібним прозаїком. Так, відомі три його оповідання «Товарищ» (російською мовою), «Пожовклі сторінки» і «Що було», присвячені старій школі, етюд «Бризки пролісок», у якому автор розкриває настрої гімназистів у часи Лютневої революції. Як своєрідну полеміку з пролеткультівськими поетами розглядають шкіц «Братові – руку». А тюремний щоденник В. Чумака «За гратами» по праву вважається зразком мемуарної прози.

Як відомо, людина жива, доки живе пам’ять про неї. Нині іменем Василя Чумака названо вулиці у рідній Ічні, Городні та Києві. На стіні гімназії м. Городня, де навчався поет, встановлено меморіальну дошку. У 1980 році в Ічні встановлено пам’ятник В. Чумаку роботи скульптора В. Луцака. Але найголовніше те, що і сьогодні звучать його вірші. Деякі з них незадовго після смерті поета були покладені на музику і мали значну популярність у колах повстанців. А такі твори, як «Пробудіться, орли сизі», «В зелену суботу», «Хто так тихо прийшов» і нині можна почути у виконанні сучасних артистів.