24 лютого виповнюється 100 років від дня народження знаного скульптора, заслуженого діяча мистецтв України Флоріана Аврамовича Коцюбинського (1921-1991).

Немає, мабуть, в Україні та й за її межами куточка, де б не знали робіт цього видатного майстра, не захоплювалися його талантом.

Флоріан народився у Казані 24 лютого 1921 року, куди доля занесла Ірину Михайлівну, її чоловіка, маленького синочка Юрка, якому тоді ледве виповнилося два роки, та матір - Віру Устимівну Коцюбинську. Як згадувала Ірина Коцюбинська, життя у Казані було надто важким. Через голодне існування діти тяжко захворіли - старший Юрко на сухоти, а маленький Флоріан - на рахіт. Юрко помер, не доживши й до чотирьох років.

У 1922 р. родина нарешті повернулася в Україну, до Чернігова. Дитячі роки Флоріана минали на Поділлі у містах Городку, Волочиську, а згодом у Проскурові (тепер обласний центр Хмельницький). Вже тоді у хлопчика проявилися художні здібності. Восьмирічним, він виліпив за завданням учителя із глини маленьке каченя, виготовив йому дерев’яні ніжки з сірників та вмонтував у підставку. Потім побілив своє творіння крейдою, зробив йому жовтенький носик та оченята.

Флоріан пишався своєю роботою та демонстрував її усім оточуючим. Так поступово у нього з’явився потяг до мистецтва. Мати всебічно розвивала здібності сина, допомагаючи малювати та звертаючи його увагу на користування фарбами, формуючи у хлопчика вміння бачити різні ефекти у малюнку. У 1930 році родина переїхала до Полтави, а звідти за декілька років до Кобеляк, де батько Флоріана працював у районній прокуратурі. Як згадував пізніше Ф.Коцюбинський у своїх спогадах, найбільше, що його тоді вразило у цьому провінційному полтавському містечку, - це об’їдені кінські трупи, що лежали на узбіччях доріг та у рівчаках. Життя після примусової колективізації ставало все голоднішим та важчим.

Згодом родина переїхала до Харкова, а потім і до Києва. Тут, у щойно відновленій столиці України, у Флоріана розвинулися здібності до геометрії. Думаючи об’ємно, він закладав фундамент у підмурівок свого майбутнього скульпторського таланту.

Коли родина мешкала у Харкові, гостював у свого дядька Юрія Михайловича, що тоді займав визначну посаду в українському уряді, товаришував з його дітьми Олегом та Ольгою.

Але поступово сталінська всежерна репресивна машина поглинула Юрія Михайловича, а також його молодшого брата - Романа, висунувши їм абсурдні звинувачення у троцькізмі та підготовці терористичних актів. Після кількамісячних катувань та безкінечних допитів енкаведисти вибили потрібні їм зізнання у братів Коцюбинських. У 1937 році вони були розстріляні. Ці жахливі репресії відбилися й на Флоріановій родині. Вже після першого арешту Юрія Коцюбинського, батьків вигнали з роботи як «родичів ворога народу». Друзів відразу набагато поменшало. Як пізніше згадував Флоріан Аврамович: «Батьки довго не могли знайти роботу. Я навчався в школі та художній студії, бо мав потяг до малювання. Батьки мого однокласника, лікарі, організували мені роботу - виготовляти наочні посібники-таблиці для курсів удосконалення лікарів. На ці скромні заробітки й жили. Пізніше батько влаштувався в артіль, яка виготовляла кнопки. Ходив із закривавленими руками, заробляв копійки. Трохи легше стало, коли мамі вдалося влаштуватися касиром у фотоательє». Ось такі були часи «остаточної перемоги соціалізму в СРСР».

1939 року, по закінченні школи з відзнакою, Флоріан мав надію вступити до художнього інституту, але натомість його було призвано до армії. Під час служби у армії не припинявся творчий процес, бо ліпив у вільний час жанрові скульптурки з військового життя, серед них скульптурка «На привалі».

Війна застала його в Білорусі, де служив зв’язківцем. З початком німецької навали члени родини загубили один одного. Ірина Михайлівна евакуювалася до Чкалова (нині Оренбург, Росія). До кінця 1942 мати не відала, де знаходиться Флоріан. Західна Білорусь, Брянський фронт, Калінінський, 2-й Прибалтійський... Сержант, потім замполіт, війну закінчив у званні лейтенанта.

По закінченні війни, на початку літа 1945 р. Флоріан демобілізувався та приїхав до матері у Київ, де почав готуватися до вступу в Художній інститут. Згодом ця його давня мрія здійснилася. Його товаришами по навчанню були Анатолій Белостоцький, Галина Кальченко, Семен Андрійченко та інші майбутні знані українські скульптори.

Жили тоді з матір’ю важко, тим більше, що війна підірвала здоров’я Флоріана.

Йшли роки, після закінчення інституту Флоріан Коцюбинський деякий час викладав скульптуру в Київській художній школі. А згодом навчався в аспірантурі на філософському факультеті. Але покликання скульптора, практична творча праця значно більше цікавила молодого творця, і він, не закінчивши аспірантури, повернувся до своєї основної творчої роботи - скульптури.

Цей час був піком його натхнення. Його творіння можна бачити у багатьох містах України.

У 1955 році на могилі Михайла Коцюбинського на Болдиній горі у Чернігові встановили монумент з бронзи і граніту. Скульптурна композиція «Мир» (монументальна фігура жінки з голубами), що прикрашає міст через Дніпро поблизу станції метро у Києві. 1968 року відкрито велетенський 36-метровий монумент на Савур-Могилі поблизу Сніжного на Донеччині - пам’ятник перемоги у Другій світовій, який, до речі, було по-варварськи знищено російськими окупантами у серпні 2014 року під час українсько-російської війни. У Київському музеї Т.Г.Шевченка приваблює відвідувачів робота Майстра «Думи молодії». За цей прекрасний портрет молодого Кобзаря Флоріану Коцюбинському було присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв. У 1970 році скульптор викарбував для Алеї героїв у Чернігові з бронзи та граніту пам’ятники Юрію Коцюбинському та Віталію Примакову. Цього ж року майстер виконав з граніту цілу галерею видатних військових діячів українських визвольних змагань XVII століття: Петра Конашевича-Сагайдачного, Максима Кривоноса, Тараса Трясила, Івана Богуна та Івана Сірка.

А 1974 р. до 110-річчя від дня народження Михайла Коцюбинського Флоріан Аврамович створив натурну скульптуру видатного письменника з кованої міді. Задумливий сидить Михайло Михайлович під вітами блакитної ялинки і ніби запрошує гостей до свого саду. З 1983 року, коли в Чернігівському музеї М.Коцюбинського було збудоване нове приміщення літературної експозиції, відвідувачів зустрічає велична декоративна статуя борця за народну волю, що її створив Флоріан Коцюбинський за мотивами творів свого великого пращура.

Але зв’язок і єдність онука з дідом - не тільки в пам’ятниках, портретах, ілюстраціях. Скульптор не раз брався за перо: написав лібрето балету «Тіні забутих предків», взяв участь у створенні лібрето опери за мотивами «Fata morgana».

Флоріан Аврамович був надзвичай скромною людиною, йому бракувало зайвого гонору та марнославства. Коли уряд у 1964 р. присвоїв йому звання Заслуженого діяча мистецтв, Флоріан Коцюбинський навіть розгубився, говорячи: «Краще було б дати таку нагороду більш досвідченим скульпторам, які чекають на неї десятиріччями».

25 березня 1991 року видатний скульптор помер. На чернігівському цвинтарі «Яцеве» могила Ірини Михайлівни Коцюбинської прийняла урну з прахом померлого сина. Це була остання воля покійного.

Усім своїм життям, своїм потужним талантом Флоріан Коцюбинський викарбував собі монумент у пам’яті народній.