Новорічні та різдвяні свята завжди любили у родині Коцюбинських. Багато цікавих світлих згадок про них знаходимо у листах письменника та у спогадах його дочки Ірини Коцюбинської.

У дитинстві Ірина Михайлівна разом з братами та сестрою захоплювалися розповідями своєї бабусі Гликерії Максимівни про ті часи, коли їх любий татко був маленьким. І звичайно ж бабуня не могла оминути увагою те, як у сім’ї проходили свята.

Вона розповідала дітям, що до свят у великій родині Коцюбинських, де Михайлик був найстаршим з-поміж п’яти дітей, мали звичку мазати хату: підводили червоною і синьою глиною долівку, вимальовували півників на комині. Свята за традицією оформляли з тією простотою і наївністю, яка властива старосвітським людям.

На святий вечір стіл у їдальні застеляли запашним сіном, вкривали його чистою скатертиною. Посередині клали паляницю, сідали вечеряти, тільки-но на небі сходила перша зірка. Їли юшку з солоної риби, кутю з пшениці та узвар з фігами.

На Різдво співали колядок.

В новорічне свято посівали в хаті пшеницею, щоб хліб родив, щоб багато жилося, а на масниці робили колодки з подарунками і на квітчастих стрічках чіпляли їх знайомим парубкам на плече, за що обов’язково сплачувався викуп цукерками або горіхами.

Минуло багато років потому і Михайло Коцюбинський з ніжністю згадував про ті часи у листі до Віри Устимівни, написаному 31 грудня 1895 року: «Що не кажи, а ці святки, цей свят-вечір, маланки, ці колядки й щедрівки мають для мене значіння, промовляють до мене згадками щасливих дитячих літ, віють поезією давніх, доісторичних часів… і як, коли б ти знала, хочеться переживати ці вражіння з любою, милою істотою, з моєю хорошою та коханою Вірусею!».