Головна » 2024 » Березень » 6 » Дещо з історії взаємодії М.Коцюбинського з Комітетом зі спорудження пам’ятника Т.Шевченку у Києві
Дещо з історії взаємодії М.Коцюбинського з Комітетом зі спорудження пам’ятника Т.Шевченку у Києві
15:50

6 березня 1939 р. у Києві в парку навпроти сучасного Київського національного університету імені Тараса Шевченка було відкрито пам’ятник Великому Кобзареві. Ця подія була приурочена до 125-ліття від дня народження митця. Постать Т.Шевченка висотою 6,45 м. було відлито з бронзи за проєктом скульптора Матвія Манізера і встановлено на постамент з червоного граніту заввишки 7,3 м, що був спроєктований архітектором Євгеном Левінсоном. І нині – 85 р. потому – пам’ятник Тарасу Шевченку у центрі столиці лишається знаковим місцем для українців.

«Тяжке було життя Т.Шевченка, така ж, я б сказав, тяжка й історія будування йому пам’ятника», - писав І.І.Щітківській у своїй статті «Пам’ятник Т.Шевченкові в Київі», що була опублікована 1921 р. у збірнику «Тарас Шевченко». Саме той Іван Іванович Щітківський, котрий, будучи гласним Київської міської думи, багато літ виконував обов’язки секретаря Об’єднаного комітету по спорудженню пам’ятника Т.Г.Шевченку у Києві. Сьогодні, у річницю з часу відкриття пам’ятника Кобзарю, згадаємо про деякі події, що передували встановленню сучасного монумента у центрі столиці та участь у них Михайла Коцюбинського.

Перша офіційно оформлена ініціатива щодо збору коштів на зведення пам’ятника Т.Шевченку належала Золотоноському земському зібранню, котре у вересні 1904 р. звернулося до полтавського губернатора за дозволом для збору пожертв. Прохання було задоволено і одночасно з початком збору до нього долучилося й Полтавське губерніальне земство, а в грудні того ж року було надіслано звернення до міністерства внутрішніх справ з проханням надати дозвіл збирати кошти не лише на Полтавщині, але й по всій імперії.

За рік до ініціативи зі збору коштів на спорудження пам’ятника долучилися й у Києві. Так, у травні 1905 р. 32 гласних міської думи звернулися до Думи з пропозицією приєднатися до постанов Полтавського і Золотноського земств, а також з проханням про дозвіл на спорудження пам’ятника Т.Шевченкові та збір коштів для цього. Крім того, у зверненні пропонувалося утворити для цієї діяльності спеціальну комісію. Восени того ж року Дума згодилася з поданими пропозиціями. Разом з тим пропонувалося Полтавському та Золотоноському земствам приєднати їхні комітети до Київського задля спільної праці. Таким чином було зроблено перші кроки до створення Об’єднаного комітету по спорудженню пам’ятника Т.Шевченку у Києві. У наступні роки було офіційно узгоджено взаємовідносини між комітетами окремих земств, складено особливу інструкцію для організації діяльності Комітету. Пам’ятник пропонували встановити у сквері навпроти реального училища на Михайлівській площі. Урочисте відкриття монумента мало відбутися або ж до 50-річчя з дня смерті Кобзаря (1911 р.), або до 100-ліття від його дня народження (1914 р.).

У вересні 1909 р. на адресу Чернігівської губернської земської управи надійшов лист на ім’я М.Коцюбинського, у якому повідомлялося, що бюро комітету обрало письменника членом журі з присудження премій за проект пам’ятника Т.Шевченку. Засідання журі призначили на 15 травня 1910 р. Варто сказати, що за життя Михайла Коцюбинського відбулося три конкурси проєктів пам’ятника Т.Г.Шевченку, до яких він залучався саме у якості члена журі. І про те, як відбувалися ці конкурси та події, пов’язані з роботою Комітету дещо дізнаємося і з епістоляріїв письменника.

Отже, І міжнародний конкурс проєктів пам’ятника Т.Шевченку мав відбутися у травні 1910 р. До складу журі конкурсу під головуванням Л.Позена, крім М.Коцюбинського, увійшли С.Васильківський, О.Сластьон, І.Їжакевич, В.Кричевський, М.Біляшівський, О.Русов, М.Лисенко та інші поважні персони. З різних куточків України і світу на конкурс надійшло 60 проєктів. Але переможця серед них так і не було визначено. У протоколі засідання журі, підписаному і М.Коцюбинським, було зазначено «Після розгляду всіх представлених проєктів згаданого пам’ятника журі прийшло до висновку, що жоден з них у представленому вигляді не може бути премійований і виконаний». Своє ж враження від конкурсу М.Коцюбинський висловив у листі до М.Грушевського від 17 травня 1910 р.: «Конкурс, як уже знаєте, дуже невдатний вийшов. Мало (або й зовсім ніякого) артизму, ще менче розуміння Шевченка».

31 травня на своєму засіданні Об’єднаний комітет підтримав рішення журі і оголосив про призначення ІІ міжнародного конкурсу на 1 лютого 1911 р. А доки скульптори та художники працювали над створенням проєктів, продовжувалася діяльність Комітету зі збору коштів. Згадаємо один випадок, про який дізнаємося з нотаток І.Щітківського та листів з архіву М.Коцюбинського.

У жовтні 1910 р. І.Щітківський повідомляє М.Коцюбинському: «В №180 «Ради» за цей рік надруковано, що Камил Розумовський, котрий живе десь в Австрії, пожертвував Чернігівському земству 8 т[исяч] карбованців на школу в с.Лемешах імені “Наталки Розумихи”». Іван Іванович мав на думці звернутися до Розумовського від імені Шевченківського Комітету з проханням «пожертвувати і на пам’ятник нашому незабутньому Тарасу Григоровичу». Звертаючись до М.Коцюбинського, автор листа просить допомогти йому через земство дізнатися адресу Розумовського.

Михайло Михайлович не відмовився допомогти. Та оскільки пожертва була надана не Чернігівському губернському, а Козелецькому повітовому земству, то ж за необхідними Щітківському відомостями він звернувся до М.Касперовича – художника і громадського діяча, котрий мешкав у Козельці. Уже за кілька днів, отримавши відповідь від Касперовича, М.Коцюбинський повідомив І.Щітківському: «Подаю Вам те, що мені подали про Розумовського з Козельця. Він називається Камил Львович, писати до нього треба в Австрію, Сілезію, замок Шепштейн біля Троппау. [] На мою гадку, до нього найкраще звернутися на франц[узькій] та українській мові». З нотаток І.Щітківського, який був щиро вдячний Коцюбинському за його допомогу, дізнаємося, що на звернення до нащадка гетьманського роду з приводу пожертви на пам’ятник Т.Шевченку Комітет отримав відмову.

У лютому 1911 р. відбувся другий міжнародний конкурс ескізів пам’ятника Т.Шевченку. На ньому було представлено 47 проєктів. М.Коцюбинський був присутній як на їх попередньому огляді разом з київськими членами журі, так і на остаточному розширеному засіданні. Про свої думки з приводу наданих на конкурс робіт він пише у листі до О.Аплаксіної: «Учора леве не увесь день присвятив приватній нараді членів журі (київських), разом оглядали проєкти пам’ятників, ділилися враженнями. Конкурс і цього разу не можна назвати вдалим, хоча є кілька проєктів достойних премії. Імовірно доведеться замовляти пам’ятник якомусь відомому скульптору, не скориставшись проєктами, надісланими на конкурс. Однак, це тільки перші враження і припущення. Можливо, що завтра у повному складі журі буде прийнято інше рішення».

Цього разу журі під головуванням О.Сластьона першої премії не признало. Другу ж премію присудили Ф.Блавенському, третю – М.Гаврилкові. Крім того, постановили видати ще й п’ять заохочувальних премій. Одна з них дісталася і чернігівцю І.Рашевському. Оскільки ІІ конкурс не дав бажаного результату, Об’єднаний Комітет запропонував Блавенському внести правки до моделі пам’ятника згідно зі зробленими вказівками, але й цей проєкт згодом не був прийнятий.

Та на поборників встановлення пам’ятника Т.Шевченку чекали ще й труднощі з вибором місця для майбутнього монументу, адже стараннями опонентів будувати монумент на Михайлівській площі було заборонено. Натомість представники офіційної влади постановили відвести для пам’ятника Шевченку місце на Караваєвій площі. Про перипетії з проєктами пам’ятника та вибором місця читаємо у листі В.Цимбала до М.Коцюбинського: «Щось з пам’ятником Шевченкові діється непевно – Балавенський і досі не дав нового проекта... Може і справді варто б було призначить третій конкурс, може б таки діждалися проекта на першу премію, бо щоб не вийшло по приказці: поспішиш, людей насмішиш! Тепер знову з місцем – читали – Дума призначила нове місце на Караваєвській площі. Місце не важне. Чи не краще б будувати пам’ятник на Байковському бульварові внизу близько Хрещатика, звісно, б краще там, де думали, недалеко од Володимирського собору, принамні це трахт з вокзалу у Лавру (трамвайна лінія), а тим паче що напроти, кажуть, буде розбитий сквер на площі Хмельницького (Бесарабці) і, значить, не буде тут купецького духу…

Звичайно, що найкраще місце де раніш було одібране, і на мій погляд Комітетові треба б протестувати з приводу перерішення (нрзб.) постанови. А тим більше що Комітет почасти й сам винуватий – сам визначив троє міст: коло Золотих воріт, на Бибик[овському] бульварі, на тій же злощасній Караваєвській площі, не могли фіксірувати одного місця».

Тривала і публічна дискусія, зокрема в пресі, щодо необхідності встановлення самого пам’ятника і збору коштів. Прихильники Комітету розповсюджували брошури і листівки з портретом та біографією Кобзаря, його книги, листівки з поличчями сучасних письменників з поміткою «Жертвуйте на пам’ятник Т.Шевченку у Києві». У цей же час приспішники імперської влади чинили перешкоди у поширенні матеріалів для збору і висловлювали думки щодо неможливості встановлення пам’ятника як такого, що принижував би достоїнство та честь імперії.

Запросили М.Коцюбинського до участі в журі і в ІІІ міжнародному конкурсі проєктів пам’ятника Т.Шевченкові, що відбувся у грудні 1912 р. На конкурс було представлено 37 робіт та і тут журі під головуванням Ф.А.Лизогуба не визначило переможця. Сам Михайло Михайлович, котрий на той час уже був тяжко хворий, попри усі свої сподівання так і не зміг долучитися до роботи Комітету.

У лютому 1914 р. відбувся ІV іменний конкурс проєктів, у якому, попри численні дискусії серед членів журі та зацікавлених представників громадськості, Об’єднаний Комітет віддав перевагу проєктові роботи директора Британської академії мистецтв у Римі скульптора Шіортино, у який було внесено деякі правки згідно з зауваженнями комісії. Але з початком І світової війни роботи зі спорудження пам’ятника за обраним проєктом було практично зупинено.

Сьогодні ж документи з архівів членів журі та учасників Об’єднаного комітету зі спорудження пам’ятника Т.Шевченку нагадують про ті зусилля, які були докладені представниками української громадськості аби попри спротив імперців зрушити з місця справу пошанування пам’яті Великого Кобзаря.




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 61 | Додав: Kotia | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість