23 грудня – знакова дата в історії вітчизняної науки та культури, адже саме цього дня 150 років тому (1873 р.) у Львові було створено Наукове товариство імені Шевченка, котрому судилося стати першою українською академією наук, що мала націотворче та націозахисне спрямування своєї діяльності.

Однією з передумов створення Товариства став поступ українського національного відродження, рушієм якого був вплив Шевченкової духовної спадщини. Значну роль у формуванні принципів та напрямків діяльності спільноти відіграли і суспільно-політичні умови на теренах українських земель, розділених між двома імперіями. Будь-який розвиток української культури, освіти і науки в Російській імперії зазнав численних утисків та заборон, зокрема, після проголошення Валуєвського циркуляру 1863 р., а згодом і Емського указу 1876 р. Натомість в Австро-Угорщині було більш ліберальне ставлення до українства.

Біля витоків утворення Літературного товариства імені Шевченка у Львові (а саме таку назву мала первинна організація) були представники з Наддніпрянщи – Дмитро Пильчиков та Олександр Кониський, а фінансову підтримку у розмірі 20 тисяч австрійських крон надала знана меценатка Єлизавета Милорадович-Скоропадська. Проте статутно членами-засновниками організації могли бути лише громадяни Австро-Угорської імперії, а отже - галичани, тож офіційно засновниками Товариства стали: Юліан Романчук, Олександр та Омелян Огоновські, Степан Качала, Лонгин Лукашевич, Теофіл Барановський та Корнило Сушкевич, котрий і став першим головою Товариства. На цьому етапі одним з першочергових завдань Товариства стало створення власної друкарні, де видавалися книжки народною українською мовою. У цей час започатковано видавництво часописів «Правда» і «Зоря».

Саме інституцією наукового характеру Товариство стало після своєї реорганізації та затвердження нового статуту у березні 1892 року з ініціативи Олександра Барвінського. Така необхідність виникла за умов поширення українського просвітницького та культурного руху. Головою оновленого Наукового товариства імені Шевченка став Юліан Целевич (1892), проте вже незабаром його на цій посаді змінив Олександр Барвінський (1893 – 1897). В цей час у структурі НТШ сформовано три основні секції: історично-філософська, філологічна, математично-природописно-лікарська. Виходять друком перші випуски «Записок НТШ».

Найбільший розквіт діяльність НТШ припадає на період головування в ньому Михайла Грушевського (1897 – 1913). У цей час Товариство перетворюється на багатопрофільну академію наук із запровадженням елітарного корпусу провідних вчених – дійсних членів НТШ, до складу яких приєднуються і знані представники наукової думки з поза меж України.

Інтелектуально-організаційним центром діяльності Товариства на той час є «золота трійця»: Михайло Грушевський – очільник НТШ та його історично-філософської секції, Іван Франко – голова філологічної секції, Володимир Гнатюк – науковий секретар НТШ, знаний етнограф і фольклорист. Під їхнім проводом у секціях працює ціла когорта талановитих учених, котрі створюють численні ґрунтовні праці в галузі історії, права, мовознавства, етнології, літературознавства тощо.

Не менш значимим є і розвиток третьої секції, що поєднала в собі широкий спектр стислих наук від математики до медицини, створюючи україномовний науковий продукт у цій царині.

Розбудовується і фізична інфраструктура НТШ. 1898 р. було придбано будинок у Львові на сучасній вулиці Винниченка, де облаштовано друкарню і палітурню, в яких заходами О.Барвінського друкувалися підручники для шкіл. У 1904-1906 рр. коштом Є.Чикаленка та інших меценатів на сучасній вулиці Коцюбинського зведено Український академічний дім у стилі гуцульської сецесії, де створено гуртожиток для українських вчених і студентів, що приїжджали в місто на роботу чи навчання. Згодом 1912 р. коштом В.Симиренка та австрійського уряду Товариством придбано ще одну будівлю на вул. Винниченка для облаштування музею і бібліотеки.

Саме у ці часи з’являються зв’язки між НТШ і М.Коцюбинським, котрий товаришував і співпрацював з багатьма членами Товариства.

25 квітня 1908 р. на адресу М.Коцюбинського було надіслано офіційного листа на бланку Наукового товариства імені Шевченка у Львові. У цьому листі йшлося про таке:

«Високоповажаний добродію!

Один із найвизначніших наших письменників останнього століття – Іван Франко – попав у тяжку безвихідну недугу. Як відомо, жив він сам і удержував сім’ю виключно тільки літературними заробітками. Тепер і на будуще вже нема мови про них. Він сам і йому близькі полишаються без ніяких засобів до життя, без змоги мати лікарську поміч і відповідну опіку. Українська громада має, отже, обов’язок прийти тут з підмогою. Обов’язок цей святий; тут мусить замовкнути всяка особиста, партійна і конфесійна неохота до чоловіка, який вже сьогодні належить до історії, який сам єсть визначною частиною історії нашого національно-культурного відродження; чоловіка, який увесь величавий талант, усе своє велике знання поклав на услуги українському народові… Своєю 35-літньою невсипущою літературно-науковою працею серед найтяжчих обставин заслужив він того, щоб сей народ не допустив до культурної ганьби – не дав помирати в нужді своєму великому письменникові і не лишав його сім’ї на поталу злиднів…

Наукове Товариство ім. Шевченка почуває себе в обов’язку обернутися до своєї української громади – наразі довірочно – з зазивом допомогти нещасним жертвам нашого лихоліття. Просимо Вас займатися посеред Ваших знайомих збиранням грошових складок, по змозі постійно, евентуально дати початок до зав’язання окремого комітету для такої цілі».

Зібрані кошти зі списком жертводавців просять надсилати до київської контори «Літературно-наукового вістника». Імена жертводавців мають бути оголошені в газеті «Рада».

Варто сказати, що з Іваном Франком М.Коцюбинський був знайомий особисто ще з 1890 р. Звістка про його хворобу надзвичайно вразила Михайла Михайловича. Будучи на той час головою чернігівської «Просвіти» і активно підтримуючи зв’язки з НТШ, у виданнях якого регулярно публікувалися його твори, чернігівський письменник долучається до заходів зі збору коштів на лікування Івана Яковича та підтримки його родини.

Інформація про збір коштів поширюється серед членів «Просвіти» і знайомих М.Коцюбинського, про що дізнаємося з листів з архіву письменника. Наприклад, вже у травні того ж року художник і громадський діяч М.Касперович, який на той час очолював козелецький осередок «Просвіти», пише на бланку поштового переказу коротку звістку до Чернігова, у якій сповіщає, що зібрав дещо «на високоповажаємого І.Франка» і надсилає М.Коцюбинському, додаючи перелік прізвищ жертводавців з сумами внесків.

Аби скласти більшу суму, М.Коцюбинський організовує збирання коштів у земстві серед співробітників та в різних містах. У Чернігові, наприклад , було влаштовано лотерею з картин Степана та Івана Бутників, М.Жука, П.Циганка тощо. Сам М.Коцюбинський у цій лотереї виграв портрет Т.Шевченка роботи місцевого художника Дегтяра, що й досі є одним зі знакових експонатів нашої колекції. Про організацію лотереї М.Коцюбинський турбувався навіть перебуваючи на літніх вакаціях у Кононівці, адже згадки про це ми знаходимо в його листі до дружини від 23 червня 1908 р.

Загалом вдалося зібрати близько 85 карбованців, про що було зазначено у газеті «Рада» від 18 січня 1909 р. №14.

Взаємодія М.Коцюбинського з НТШ не обмежувалася збором коштів на лікування І.Франка. Так, влітку 1908 р. очільник Товариства М.Грушевський у листі до М.Коцюбинського повідомляє, що НТШ отримало запрошення від Чернігівської городської управи до участі у ювілеї міста через надсилання депутації. Далі Грушевський пропонує Коцюбинському буди представником НТШ на заходах та цікавиться чи не матиме той ювілей «якогось неприличного чорносотенного характеру»? Оскільки уже під час підготовки заходів деякі дії організаторів насторожували навіть «поміркованого обивателя», М.Коцюбинський, описавши обставини, що складаються, зауважив, що коли Товариство попри усе сказане таки вважатиме за необхідне мати на заходах свого представника, він прийме на себе такий обов’язок, хоч він для нього буде і заважкий. Судячи з наступних листів, стає зрозуміло, що з огляду на вказані обставини, депутації від НТШ на заходах таки не було.

Минали роки, і події І світової війни не могли не вплинути на діяльність НТШ. Під час короткочасної російської окупації Львова (1914 – 1915 рр.) Товариство було зачинене, друкарню знищено, музеї пограбовано. З цими подіями збіглася в часі також смерть окремих учасників інституції та арешт М.Грушевського.

Післявоєнне відновлення НТШ відбувалося в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Але діяльність Товариства продовжувалася: виходили «Записки НТШ» та інші збірники, формувалися нові колекції і музеї. 1918 р. у Києві за гетьманату Скоропадського дійсні члени НТШ стали осердям новоствореної Української Академії Наук.

1919 р. за часів закриття українських кафедр у Львівському університеті і заборони на вступ до вищих навчальних закладів для абітурієнтів-українців, заходами НТШ було створено Таємний український університет і Таємну політехніку, чиї дипломи визнавалися деякими іншими європейськими університетами. Ці установи проіснували до 1925 р.

Тривала активна взаємодія Товариства з закордонними українськими  організаціями. А у 1927 р. у Харкові на спільній конференції представники філологічної секції НТШ спільно з ВУАН затвердили перший український правопис – «скрипниківку», котрий вже незабаром був заборонений більшовицькою владою як націоналістичний.

З початком ІІ світової війни з приходом більшовиків до Львова у 1940 р. Товариство було розгромлене, а його музеї і колекції розпорошені між різними установами. Деякі члени НТШ були репресовані або й фізично знищені.

За час свого існування у Львові Товариством була розгорнута активна видавнича діяльність. З його друкарні станом на вересень 1939 року вийшло близько 1200 томів збірників, монографій, часописів тощо. Обмін науковим доробком здійснювався з науковими установами і бібліотеками на усіх континентах. З-поміж найвідоміших видань Товариства можна назвати такі: щоденна газета «Діло» (з 1880 р.), двотижневик «Зоря» (1885-1897), «Літературно-науковий вістник» (1898-1913), «Записки НТШ» (тільки за редакцією М.Грушевського вийшло 107 т.), серійний збірник «Джерела до історії України-Руси» (усього 22 томи), «Пам'ятки українсько-руської мови і літератури» (8 томів), «Етнографічний збірник» (40 томів), «Матеріали до українсько-руської етнології» (22 томи), «Студії з поля суспільних наук та статистики», «Часопись правнича і економічна». Крім того виходили «Збірник Історично-філософської секції», «Збірник Філологічної секції», «Збірник Математично-природописно-лікарської секції», а також далі окремо «Лікарський збірник» та інші серійні видання. Крім того поповнювалася книгозбірня НТШ в рамках «Українсько-руської бібліотеки», для якої видавалися твори українських письменників.

Найбільш знаковими монографічними працями та студіями учасників товариства, що були опубліковані в збірниках, є: «Історія України-Руси» Михайла Грушевського, 8 томів якої з'явилось за часів його діяльності в НТШ, п'ятитомник В.Шухевича «Гуцульщина» та серія праць Івана Франка і Володимира Гнатюка. Не припинялася науково-видавнича діяльність Товариства і у міжвоєнний період, поповнюючи доробок членів НТШ новими науковими виданнями.

У повоєнний період 1947 р. на з’їзді в Баварії діяльність Товариства було відновлено. Поступово у діаспорі утворилося кілька крайових центрів НТШ поза межами України: в США, Канаді, Австралії та західноєвропейський осередок з центром у Сарселі поблизу Парижа. У Львові ж діяльність Товариства відновлено у жовтні 1989 р.

У новому тисячолітті зв’язок музею М.Коцюбинського у Чернігові з НТШ також знайшов своє продовження, адже за фінансової підтримки Наукового товариства ім. Т.Шевченка в Америці з фонду Наталії Данильченко було видано 2-4 томи з музейного зібрання листів до М.Коцюбинського.

До сьогодні діяльність Товариства продовжується зі збереженням наукових та національних традицій, сформованих за півтора століття його існування. А діяльність сучасних осередків НТШ  координується Світовою Радою Наукових товариств ім. Шевченка, Генеральний секретаріат якої знаходиться в Україні.