У 2020 році Президент України Володимир Зеленський затвердив Указ №58/2020, яким встановив 26 лютого День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. З 2021 року на державному рівні реалізується ряд заходів, а також розробляється візуальна айдентика цього дня та забезпечується інформаційне висвітлення різних форм спротиву тимчасової окупації території України. 26 лютого 2026 року в Україні відзначають 12 років спротиву окупації Криму та початку війни, яку розгорнула Росія проти України.

Що варто пам’ятати

• Саме з окупації Криму 12 років тому розпочалась збройна агресія Росії проти України.
• Так званий “референдум” у Криму є незаконним та не має жодних правових наслідків. Рішенням ЄСПЛ від 25 червня 2024 року у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» суд підтвердив, що Росія здійснювала ефективний військовий контроль над півостровом, що означає, що усі подальші дії держави-агресорки, у тому числі організацію та проведення так законного “референдуму” відбувались під контролем російських військових та з порушенням Конституції України. Недійсність “референдуму” також підтвердила Генеральна Асамблея ООН.
• Міжнародні норми однозначні: окупація Криму є незаконною. Генеральна Асамблея ООН, ОБСЄ, Рада Європи, ЄС та інші інституції підтвердили політику невизнання спроби окупації Криму. Щороку ухвалюються рішення та заяви, які одностайно зазначають, Кримський півострів є частиною суверенної території України та засуджують його окупацію Росією. Жодна держава не має права змінювати кордони силою. Дотримання міжнародного права підтримує демократичний світ і забезпечує світовий порядок на засадах мирного співробітництва.
• Крим під окупацією – територія системних порушень прав людини. У Криму зафіксовані тортури, насильницькі зникнення, політичні переслідування, утиски журналістів, активістів, етнічних українців і кримських татар. Кримські татари – корінний народ, що зазнає цілеспрямованих репресій. Росія проводить політику русифікації, заборони Меджлісу, витіснення кримськотатарської мови та культури, що є формою системної дискримінації.
• Після початку окупації у 2014 році на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя окупаційна адміністрація рф запровадила так звані російські “стандарти освіти”. Головним наслідком стало те, що можливості навчатися українською та кримськотатарською мовами різко скоротили, а школу перетворили на інструмент нав’язування російської ідентичності. З 2022 року ця практика лише посилюється та розширюється. Так, лише за останній рік у школах ввели воєнізовані ігри та уроки “патріотичного виховання”, під час яких дітей вчать поводженню зі зброєю, збору, наприклад, безпілотних літальних апаратів. Ці уроки не є лише “теорією”, оскільки до них залучають безпосередньо російських військових. Крім того, окупаційна “адміністрація” суттєво розширила і продовжує розширювати мережу юнацьких воєнізованих формувань, які взаємодіють зі структурами російської армії та у такий спосіб готують юнаків до служби.
• Станом на початок лютого 2026 року на території Кримського півострова піддаються політиці судових переслідувань 284 людини, із яких 159 – кримські татари. Росія фабрикує кримінальні справи й виносить вироки без жодних доказів – на цьому постійно наголошують правозахисники та захисники політув’язнених. Окрім того, окупаційні адміністрації чинять тиск на політв’язнів, тримають їх у незадовільних умовах, замовчують їхній реальний стан та не надають їм медичну допомогу. Через це у політв’язнів системно погіршується стан здоров’я.
• Після 2022 року окупанти посилили переслідування за спротив окупації. Підставою для обшуків, затримань і подальшого ув’язнення може стати будь-який прояв проукраїнської позиції. Силовики приходять до людей через коментарі на підтримку України в соціальних мережах або навіть через використання жовто-блакитних смайликів. Такі дії окупаційна влада трактує як “екстремізм” чи “дискредитацію армії РФ”, «державну зраду».
• Окупований Крим перетворено на військову базу для агресії проти України. З території півострова російська армія завдає системних ракетних ударів по мирних містах України, півострів став логістичним вузлом, який використовується збройними силами РФ для ведення бойових дій на півдні України. Деокупація Криму – це питання не лише територіальної цілісності, а й безпеки всієї України та регіону Чорного моря.
• Окупація призвела до економічної деградації Криму. Півострів опинився в міжнародній ізоляції через санкції, втратив туристичну привабливість, інфраструктура руйнується без належного фінансування. Керченський міст не вирішив логістичних проблем, а лише посилив мілітаризацію регіону. Економіка Криму фактично перетворена на економіку військового гарнізону.
• Українці єдині у бажанні деокупації Криму. Повернення Криму можливе, коли ми будемо єдині. Крим – це не лише питання півострова, це питання безпеки всієї України. Поки Крим окупований, під загрозою Одеса, Миколаїв, Херсон. Поки в Криму російські бази – вони загрожують всьому Причорномор’ю. Деокупація Криму критична для відновлення суверенітету України, повернення контролю над морськими кордонами та забезпечення довгострокової безпеки всіх регіонів країни.
• На Кримському півострові залишається чимало людей, які чекають на деокупацію Силами оборони та вірять у звільнення півострова від окупантів. Жителі Криму є заручниками російської окупації.
• У 2021 році за ініціативою Президента України створено Кримську платформу – міжнародний механізм сприяння деокупації півострова, який об’єднує лідерів країн навколо теми Криму. Рішення Кримської платформи включають узгоджені кроки партнерів, а не загальні заяви. Серед цих кроків – синхронізація санкцій, розробка інструментів протидії окупації, притягнення винних до відповідальності, підтримка гуманітарних треків і документування злочинів. Україна щороку працює над розширенням кола учасників Кримської платформи, особливо з-поміж країн Африки, Азії та Латинської Америки, аби привернути увагу до теми Криму, донести правду про окупацію та розвіяти російські наративи про Кримський півострів у цих регіонах.
• Питання Криму – це не “територіальний спір”, а питання міжнародного права, прав людини та регіональної безпеки. Позиція Президента України щодо Криму чітка та непохитна – Україна не визнає Крим російським ні “де-факто”, ні “де-юре”. Мир, у якому Крим “відкладають” або “виносять за дужки”, не є стабільним: він винагороджує агресора і підвищує ризик нових атак – як проти України, так і проти інших держав.

За матеріалами Кримської платформи