Петро Олексійович Руденко – відомий в Україні фахівець у галузі технології машинобудування, професор, автор 160 наукових праць, 17 книг і брошур, заслужений працівник народної освіти України. Цьогоріч 8 січня минуло 90 років від дня його народження.

У 1971 році П.О.Руденко переїхав до Чернігова і викладав у Чернігівському філіалі Київського політехнічного інституту, чотири роки його очолював. Із 1994 року Петро Олексійович плідно працював у Чернігівському державному інституті економіки і управління на посаді професора.

Успішно поєднуючи наукову роботу і літературну творчість, П.О.Руденко випустив 15 поетичних збірок і три книги прози. В автобіографії він писав: «Моя літературна діяльність була спонтанною… Це було велике захоплення, хобі, яке я проніс через усе своє життя і яке завжди приносило мені задоволення і надавало натхнення в години всіляких життєвих негараздів…»

У вересні 2000 року Петро Олексійович Руденко був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського за поетичну збірку «Рідною мовою».

Пропонуємо увазі читачів один із віршів збірки, що яскраво передає почуття автора:

Не треба гучних овацій!

В них користі – анітрохи.

Вірші – це відбитки пальців

На сторінках епохи.

Не треба й облич похмурих.

І сліз співчуття не треба.

Поезія – це тортури,

Що декому сходять з неба.

Це совість і честь народу,

Дар Божий і Божа кара

Для тих, хто шукає броду

Й наздоганя Ікара.

Поезія – жар в долоні.

Поезія – крик душі…

Як рано сивіють скроні

У тих, хто пише вірші.