7 листопада виповнюється 80 років від дня народження Миколи Вінграновського – одного з найяскравіших представників українського шістдесятництва, неперевершеного поета-лірика, майстерного прозаїка, дитячого письменника, актора, режисера і сценариста.

Народився Микола Степанович у степовій Україні на Миколаївщині, на дитячі роки припало воєнне лихоліття, яке згодом знайшло відображення на сторінках його творів. З ранніх літ залюблений у книгу прийшов юнак на акторський відділ Київського інституту театрального мистецтва, а вже там доля подарувала йому незабутню зустріч з кіномайстром Олександром Довженком, який прослухав першокурсника і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу. І хоча Довженка через рік не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі Вінграновського.

По завершенні навчання він повертається до Києва, працює режисером на кіностудії імені О.Довженка, знімає фільми «Ескадра повертає на захід», «Дума про Британку», «Берег надії», «Климко», «Щоденники О.Довженка» та інші. Вінграновський був і чудовим актором. Його перша роль Івана Орлюка у фільмі «Повість полумʼяних літ», яку він зіграв ще студентом, зробила його знаменитим. Потому були ролі вже у власних фільмах.

Але й література нестримно вабила цього талановитого чоловіка. Перші поетичні публікації зʼявилися на сторінках поважних журналів «Жовтень», «Вітчизна», «Прапор». А справжнім літературним дебютом стала публікація в найповажанішій тоді «Літературній газеті» на цілу сторінку поетичної добірки «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої».

Його поезія виходила за рамки методів соціалістичного реалізму, вражала читача своєю свіжістю, високою художньою майстерністю, масштабністю поетичної думки й бентежною силою уяви. Поетичні збірки «Атомні прелюди», «Сто поезій», «На срібнім березі», «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю» є справжніми перлинами української поезії.

За словами відомого літературознавця Івана Дзюби: «Неповторна індивідуальність Вінграновського невловна і біжуча, як живе срібло. Його поезія — це стихія, що в ній цілковито відсутня якась навмисна спрямованість, передбаченість. Постійне переливання настроїв, станів, натхненна гра уяви. Ніколи не вгадати, про що він говоритиме за мить, що зрине дивовижно з глибинних нутрів його душі і який настрій хвилею його огорне й хвилею спаде, щоб поступитися місцем іншому... Все, чого коли-небудь сягав його душевний зір і що чутно чи нечутно торкалося колись його душі, — все воно живе в ньому постійно, глибоко жевріє здатною щомиті спалахнути живою жариною; живе, готове щохвилі полинути водоспадом, упасти росинкою чи вдарити громом — з найнепомітнішого і найнесподіванішого приводу».

А які цікаві твори для дітей! Найменший читач – найвибагливіший. Нецікавого читати не буде. А його твори читають і вчать напамʼять із задоволенням.

Неодноразово Микола Вінграновський приїздив на гостину до чернігівського дому Михайла Коцюбинського. Дуже теплі стосунки повʼязували його з тодішнім директором музею Юлієм Романовичем Коцюбинським. У цьому по справді затишному домі йому було комфортно і зручно. Його вітали захоплені читачі, а він дарував їм мелодії свого серця. Ці неповторні миті бережуть старі світлини. На них зафіксовано те, що вже ніколи не повернеться.

Микола Вінграновський пішов у засвіти 26 травня 2004 року. Але його творче надбання вічне, воно грітиме душу кожному, хто захоче відчути тепло серця автора.

Цю жінку я люблю. Така моя печаль. 
Така моя тривога і турбота. 
У страсі скінчив ніч і в страсі день почав. 
Від страху і до страху ця любота.

Аби ще в жнива — то було б іще… 
Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко… 
Цю жінку я люблю, і цю любов-лелеку 
Не радістю вкриваю, а плачем.

Воно мені, мабуть, так мало бути. 
Мабуть, воно так сказано мені. 
Бо так вже склалось — не забуть, не збути, 
Не призабути навіть уві сні.

Як чорний чай, як чорний чай Цейлону, 
Мені це літо впало у лиман… 
Цвів молочай. Посічкану солому 
Везли з гарману — даленів гарман…

Наталія Коцюбинська, заступник директора з наукової роботи Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського