«”Intermezzo” мені вподобалося гарячим чуттям автора до первісної природи. Писав чутливий поет, загублений серед людського клопоту і бруду», - зазначав у листі до М.Коцюбинського український художник і мистецтвознавець Олексій Грищенко. Лірична новела, створена М.Коцюбинським, до сьогодні вражає читача своєю оригінальною імпресіоністичною манерою написання, надзвичайно тонко виписаним настроєм ліричного героя, оригінальними образами і символами.

Цими днями минає 115 років з часу написання твору, роботу над яким М.Коцюбинський завершив 9 вересня 1908 р. (за старим стилем) у Чернігові. Тож протягом вересня у рубриці «Белетристична лабораторія» спробуємо більше дізнатися історію створення новели і її сприйняття серед читачів-сучасників М.Коцюбинського. І для початку згадаємо дещо з передісторії твору.

У новелі знайшли своє художнє відображення події з життя та переживання самого письменника, тож часто дослідники звертають увагу на її автобіографічний характер. Свідчення цього знаходимо у його листах. Зокрема у травні 1908 р. М.Коцюбинський пише до польського поета М.С.Вікшемського: «Попросту кажучи, я дуже хотів би, користуючись Вашими торішніми запросинами, спочити деякий час у Клепочах (буду вільний з кінця сього місяця). Тільки – слово: коли Вам незручно через що-небудь пустити мене до себе в хату на сей раз – мусите сказати мені одверто. Думаю, що я маю право на таку щирість. Я дуже втомлений – і так хочеться мені спочити серед природи. Заважати Вам не міг би, бо і сам потребую мінімум вражень та спокою».

Але замість мандрівки до волинського села, у червні 1908 р. доля привела М.Коцюбинського до маєтку знаного українського мецената і громадського діяча Є.Чикалена у Кононівці, що на той час належала до Полтавської губернії. Приїхавши разом з господарем маєтку, Михайло Коцюбинський прагне якомога швидше лишитися на самоті, аби не завдавати зайвого клопоту Євгенові Харламповичу і нарешті «взятися до роботи і спочинку». «Читаю велику книгу природи і коли навчуся чому-небудь, буду писати. З тих пір як опинився в повному усамітненні – відчуваю, як я страшенно втомився душею. Не фізична втома, а душевна. Не хочеться бачити людей, вести розмови. Хочеться скинути з себе усю хвилю людського бруду, яка непомітно заливала твоє серце, хочеться очиститися і відпочити. Яка дивна річ мовчання, як облагороджують і звеличують ці нескінченні простори земної і небесної краси. Я просто зливаюся з цією блакитною і зеленою чистотою і сам стаю спокійнішим і чистішим», - напише він згодом про своє перебування у Кононівці у листі до О.Аплаксіної.

Так, спочиваючи на лоні природи, Михайло Михайлович і знаходить intermezzo для своєї втомленої душі. А по поверненні додому кононівські враження і спостереження стають основою для написання одного з кращих творів М.Коцюбинського, котрий автор починає словами «Присвячую Кононівським полям».