Грушевський Михайло Сергійович (17(29)09.1866 – 24.11.1934) – видатний український історик, визначний політичний і державний діяч, публіцист. Народився в м. Холм (тепер м. Хелм, Польща) у сім’ї педагога-славіста. Походив з давньої (відомої з XVIII ст.). священницької родини Грушів (згодом Грушевських з Чигиринщини).Невдовзі сім’я Грушевських переїхала за місцем роботи батька спочатку до Ставрополя, згодом – на Кавказ. З 1880 року навчався у Тифліській гімназії, а в 1886–1890 рр. –  на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. У травні 1894 року захистив дисертацію на тему «Барське староство» і отримав ступінь магістра.

У цей час брав активну участь у діяльності київської Громади.$CUT$ У 1894 році за рекомендацією Володимира Антоновича переїхав до Львова, де посів кафедру української історії у Львівському університеті. У 1898–1913 рр. Михайло Грушевський, очолюючи Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові, проводив величезну роботу по реорганізації товариства за зразком європейських академій наук, збиранню фондів, створення бібліотеки і музею. У 1895–1913 рр. редагував «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка».

Михайло Грушевський створив у Львові школу істориків України, до якої належали: І. Крип’якевич, І. Джиджора, О. Терлецький, С. Томашівський, В. Герасимчук, М. Кордуба. У 1898 році у Львові вийшов перший том монументальної праці Михайла Грушевського «Історія України-Руси» у 10 томах, яка продовжувала видаватися у 1899–1937 рр. у Львові і Києві.    

Політичну діяльність Михайло Грушевський розпочав у Галичині, де в 1899 році став одним із засновників Української Національно-Демократичної Партії. У роки першої російської революції багато часу проводив на Наддніпрянській Україні. У 1907 році історик організував і очолив Українське Наукове Товариство в Києві.

У 1908 році, продовжуючи свою політичну діяльність, Михайло Сергійович став одним з ініціаторів створення і головою Товариства Українських Поступовців, яке об’єднало більшість українських партій та національно-громадських організацій. У цей період Михайло Грушевський видав ряд публікацій щодо українського питання: «З біжучої хвилі» (1906 рік), «Визволення Росії і українське питання» (1907 рік), «Наша політика» (1911 рік), «Вільна Україна» (1917 рік).

Перша світова війна застала Михайла Сергійовича у Галичині. У листопаді 1914 року він через Австрію, Італію та Румунію зумів повернутися до Києва. Саме тут він був заарештований російськими властями, які вже давно слідкували за його діяльністю, звинувачений у «австрофільстві» і засуджений до заслання у Сибір. На прохання Російської Академії Наук вченого переводять спершу до Симбірська, згодом до Казані, а звідти – до Москви.    

У 1917 році Михайло Грушевський повернувся до Києва, де одностайно був обраний головою Української Центральної Ради. Остання на чолі з ним пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної України.  У 1918 році був обраний президентом Української Народної Республіки. Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського відійшов від активної політичної діяльності. У березні 1919 року емігрував в Чехо-Словаччину, а потім в Австрію, де розгорнув широку наукову і публіцистичну діяльність.

У 19191 році Михайло Грушевський заснував Український соціологічний інститут у Відні, у 1920–1922 рр. редагував орган Української Партії Соціалістів-Революціонерів: «Борітеся–поборете!», часописи «Східна Європа» і «Наш стяг». Жив також у Женеві, Берліні і Парижі.

7 березня 1924 року після довгих роздумів і переговорів з радянськими представниками, Михайло Грушевський повернувся до Києва. У 1924 році був обраний членом Української академії Наук, керував секцією історії України Історичного відділу АН.

Михайло Сергійович брав участь у виданні журналу «Україна», «Записок історико-філологічного відділу ВУАН», «Наукового збірника» та ін. За його редакцією вийшли: «Український археологічний збірник», «Пам’ятки українського письменства», «Студії з України».

У 1929 році Михайла Грушевського обрали академіком Академії Наук СРСР. Проте невдовзі його заарештували як керівника так званого Українського націоналістичного центру, але незабаром звільнили.

У березні 1931 року його було вислано до Москви, наукові установи, створені ним, ліквідовано, співробітників і учнів заарештовано. Все це негативно вплинуло на здоров’я вченого. Помер Михайло Сергійович Грушевський при нез’ясованих обставинах під час нескладної операції у Кисловодську, де перебував на лікуванні. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Михайло Грушевський – автор понад 2 тис. наукових праць: «Історія України-Руси», Нарис історії українського народу», «Ілюстрована історія України», «Початки громадянства», «Історія української літератури» та багато інших. Вчений – один з редакторів багатотомного видання документів «Джерела до історії України».

Для історичної концепції Михайла Грушевського була характерною першість соціальних інтересів над національно-державними. Однак, у процесі подальшого вивчення історії України та особистої участі у громадсько-політичному житті Михайло Грушевський все більшого значення надавав державно-національному чинникові. Ідеалом майбутнього устрою України для Михайла Грушевського був демократичний федералізм з широкими правами громадян, виборністю всіх органів управління.

Великі заслуги Михайла Грушевського як вченого, який створив цілісну концепцію українського історичного процесу, його діяльність як державного і політичного діяча періоду українських національно-визвольних змагань1917–1921 рр., ставлять його в ряд найвизначніших постатей української історії.    

Джерело: І.З. Підкова, Р.М. Шуст. Довідник з історії України. А–Й. Том 1. «Генеза». К., 1993. С. 163–164.

Ірина Рябчук, завідуюча відділом науково-дослідницької та фондової роботи Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського