Провідні мотиви поезій Олексія Крачила – уболівання за долю України, роздуми над сенсом буття, призначення поета у суспільному житті, важливі морально-етичні теми. Кожен із його віршів глибоко пережитий автором. «Всі думки і почуття мої ніби вийняті з серця. Я хочу поділитися ними з моїми сучасниками», - писав Олексій Крачило у передмові до своєї першої поетичної збірки «Аксіоми серця» (2007). Тоді Олексій Володимирович виніс на суд читачів підсумок більш ніж двадцятирічної літературної роботи.

Віршувати юнак розпочав ще навчаючись у Козелецькій середній школі, яку закінчив із золотою медаллю. Опановував фах «Автоматизовані системи управління виробництвом» у Київському політехнічному інституті, працював кореспондентом Козелецької районної газети, завідував сільським клубом. Очоливши районне літоб’єднання ім. Василя Нефеліна, Крачило згуртував навколо себе талановитих молодих літераторів-земляків.

Починаючи з 1987 року вірші Олексія Крачила широко друкуються у періодиці: журналі «Дніпро», альманасі «Вітрила», газетах «Сільські вісті», «Новини Придесення», «Деснянська правда», «Гарт», журналі «Літературний Чернігів». У 2009 році нашого земляка було прийнято до НСПУ.

Вересень 2011 року приніс Олексію Володимировичу Крачилу звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського за збірки поезій «Аксіоми серця» і «Константа небайдужості».

У вірші «Рідна мова» автор передав глибокі й щирі почуття кожного українця.

В своєму серці я тебе зберіг,

Бо ти лунала голосом народу.

Моя опора й мій ти оберіг,

Суворих днів найвища нагорода.

Мені ти змалку вкладена в уста,

Зійшла, немов благословення Боже, -

Дзвінка, наймилозвучніша й проста.

Тебе забути – підло і негоже.

Мені ти рідна. Й поміж роздоріж

До тебе я звертатимуся знову.

З глибин душі повернеться мій вірш,

Ввібравши в себе материнське слово.

Вкраїнська мово! О, скарбнице слів,

Що пахнуть синьонебом й жовтополем,

Збережемо тебе на цій землі

І на поталу не дамо ніколи.