Сьогодні в рубриці Фотожиттєпис презентуємо вашій увазі фото, зроблене напередодні війни, 13 червня 1941 року, біля квітника, у садибі-музеї Панаса Мирного, невдовзі після його відкриття (музей був відкритий у 1940 році). У саду все ще так мирно і затишно. Обличчя всіх усміхнені і безтурботні, і лише зажурена дружина Панаса Мирного неначе убачає крізь час, що трохи більше ніж за тиждень – війна. І які страшні, жахливі випробування випадуть на їхні родини, на весь український народ.

Дуже схожі садиби відомих письменників Панаса Мирного та Михайла Коцюбинського. Ошатні будиночки, чудові фруктові сади з розбитими, доглянутими клумбами, наповнені різноманітними квітами. Михайло Михайлович бував у садибі Опанаса Яковича. Письменники вели спір про те, чи варто писати про інтелігенцію.  І дуже схожі історії музеїв. Першими директорами були найближчі люди: рідний брат у Михайла Коцюбинського і син у Панаса Мирного. У І941 р. Хомі Михайловичу Коцюбинському запропонували евакуюватись з міста з родиною і кількома валізами. Але він не погодився, просив вагон, аби вивезти фонди музею. Вагон дали наприкінці серпня, коли Чернігів уже бомбили, вокзал лежав у руїнах і не було певності в тому, що вони ще встигнуть виїхати. Але повантажили все, навіть погруддя з подвір’я.

Також наприкінці серпня 1941 року було евакуйовано до Уфи і найбільш цінні експонати музею Панаса Мирного: рукописи, листи, книги, видані за кордоном, багато фотографій. Усе інше (меблі, особисті речі) залишилося у Полтаві і було збережене Михайлом Панасовичем та Олександрою Михайлівною. Михайло Панасович Рудченко -  середній син письменника - народився 6 листопада 1893 року. Йому не судилось стати митцем, як його батько. Проте він був обдарованим математиком. Михайло Панасович обрав професію гірничого інженера (навчався у Варшавському політехнікумі, потім у Катеринославському політехнічному інституті), але життя внесло свої корективи. Довелось служити. Мав офіцерський чин. Під час Громадянської війни зв'язок сім’ї з Михайлом перервався. Для рідних він загубився і «виринув» уже після смерті батька. Пізніше став першим директором музею свого батька і завідував ним більше двох десятиліть. Цей музей – дім свого дитинства – Михайло Рудченко беріг майже до останніх своїх днів.

1962 року Михайло Панасович Рудченко передав державі будинок, меблі, всі особисті речі Панаса Мирного та членів його родини.

В особистому житті Панас Мирний не мав щастя. Його спроби поєднати своє життя з коханими дівчатами терпіли фіаско.

Своє справжнє взаємне кохання письменник зустрів лише у 40 років у Полтаві. На час свого знайомства  з майбутньою дружиною, обрусілою німкенею Олександрою Шейдеман, Панас Рудченко (Мирний) був уже добре відомим у Полтаві в чиновницьких та літературних колах.  26-річна Олександра була капітанською донькою та генеральською сестрою. Вона закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат та Харківське музичне училище, була начитаною, знала кілька іноземних мов.

Сімейне життя стало черговим випробуванням для письменника. Олександра була порядною дружиною та гарною матір’ю, подружжя виховувало трьох синів.

Але, незважаючи на взаємну любов, вірність та порядність, духовної близькості між чоловіком та дружиною не було. За життя Панаса Мирного Олександра так і не змогла стати соратницею та однодумцем свого чоловіка. Він постійно вболівав за подальшу долю України, писав твори про простих людей українською мовою. Олександра Михайлівна завжди говорила російською, трималася по-панському. Але після смерті письменника разом із сином турботливо зберігала все, що стосувалося його життя і творчості.