Чернігівський музей-заповідник Михайла Коцюбинського

Її життя – Театр

marije4ka07 — Mon, 06 Apr 2026 03:59:17 GMT

«У театрі я з 14 років, для мене це і хобі, і професія. Можна навіть сказати – спосіб життя…», - зізнавалася в одному з інтерв’ю журналістці Вікторії Сидоровій одна із фундаторок, а нині – провідна актриса Чернігівського обласного молодіжного театру Тетяна Василівна Салдецька.

Здобувши ґрунтовну фахову освіту, талановита дівчина у 1982 році$CUT$ приєдналася до колективу Чернігівського обласного театру ляльок, на базі якого пізніше було створено Молодіжний театр.

У творчому доробку Тетяни Салдецької яскраві ролі – Бланш у виставі за п’єсою Т.Уільямса «Трамвай Бажання», Гертруди у виставі за п’єсою В.Шекспіра «Гамлет», Мони у «Безіменній зірці» М.Себастьяну та багато інших.

У вересні 2023 року за головну роль Кассандри у виставі «Кассандра» за твором Лесі Українки Тетяна Василівна Салдецька була відзначена Чернігівською обласною премією імені Михайла Коцюбинського у номінації «Театральне мистецтво».

Засновник улюбленого театру чернігівців Геннадій Касьянов

marije4ka07 — Mon, 30 Mar 2026 05:48:16 GMT

«Людина, що була Театром», - так наші земляки називають заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Сергійовича Касьянова. У далекому 1982 році він став головним режисером Чернігівського театру ляльок, а в 1985-му – очолив Чернігівський обласний молодіжний театр, який швидко здобув надзвичайну популярність серед театралів різного віку.

Кілька років тому талановитий журналіст Іван Матвєєв створив цікаву документальну стрічку $CUT$про Геннадія Касьянова, який усе своє життя цілковито присвятив театру. Фільм розповів про молодість режисера, його студентські роки, переїзд до Чернігова, створення Молодіжного театру і плідну роботу в ньому.

Найвідоміші з численних постановок Геннадія Касьянова: «Душа моя болить» за мотивами творів М.Коцюбинського, «За двома зайцями» М.Старицького, «Татуйована троянда» Г.Уільямса, «Гамлет» В.Шекспіра, «Украдене щастя» І.Франка.

У вересні 1992 року творчий колектив «Український камерний театр» у складі акторів Володимира Банюка, Валентина Макара, Мирослави Витриховської-Макар, режисера Геннадія Касьянова, художника-постановника Олександра Симоненка за постановку вистави «Душа моя болить» було відзначено Чернігівською обласною премією імені Михайла Коцюбинського у номінації «Театрально-музичне мистецтво».

Ф. Р–2127: Зустріч з Михайлом Коцюбинським (або спогади вчителя Ясенівської початкової школи). Продовження

marije4ka07 — Wed, 25 Mar 2026 10:45:22 GMT

«..Прийшовши у Криворівню, я довідався, що Коцюбинський живе у дяка Мосейчука. У письменника я застав Володимира Гнатюка. Коцюбинський лежав у ліжку. Я відрекомендувався письменнику. Він підвів голову, оперся на руку і привітно привітався.

Я запам’ятав його приємне обличчя, розумні чорні очі, невелику борідку і лису голову. Він добре виглядав і не справляв враження хворої людини.$CUT$

Коцюбинський розпитував мене про життя гуцулів. Письменника цікавила їх життєва філософія, погляди гуцулів на суспільне життя. Наша розмова продовжувалась майже годину.

Письменник прожив на Гуцульщині всього лиш півтора місяця. Стан здоров’я настільки погіршився, що він змушений був покинути наші краї і повернутися до Чернігова. Але і за цей порівняно короткий строк Коцюбинський зібрав багато матеріалу для своїх нових творів. Він планував написати повість «Годованці».

Коцюбинський цікавився побутом гуцулів, природою їх краю. Він зробив далеку і трудну подорож на полонину, ночував при «ватрі» і їв разом з вівчарями «бануш» (куліш).

Коцюбинський мріяв організувати краєзнавчу екскурсію по Косівському повіту. Метою цієї екскурсії було ознайомлення із тими місцями, де ходив із своєю ватагою легендарний ватажок опришків Олекса Довбуш. Ця екскурсія не відбулась через несприятливі кліматичні умови і поганий стан здоров’я письменника.

Більше Коцюбинський не зміг приїхати на Гуцульщину. 25 квітня 1913 року обірвалося життя видатного письменника. Нові твори на теми гуцульського життя так і не були написані Коцюбинським».

P.S. Про вплив зустрічі з Михайлом Коцюбинським на подальшу долю автора допису читайте у наступному повідомленні.

Далі буде.

Талановитий митець і педагог Федір Кравчук

marije4ka07 — Mon, 23 Mar 2026 04:11:35 GMT

Відомий художник-живописець, член Національної спілки художників України Федір Федорович Кравчук майже три десятки літ жив і успішно працював у Чернігові. Він брав активну участь у багатьох всеукраїнських і обласних виставках. Портрет, пейзаж, натюрморт – основні жанри, в яких працював митець. Добру пам’ять про наставника зберегли його численні вихованці з художньої школи, а також випускники Чернігівського педагогічного університету, яким талановитий педагог віддавав тепло свого серця.

Серед найвідоміших робіт художника – портрети матері $CUT$і батька, автопортрет, портрети акторок Валентини Гаркуші і Любові Веселової, «Дівчина з червоними бантами», «Подруги», «Оксана», «Племінниця», «На етюдах», «Бузок на вікні», «Хризантеми», «Маки» та багато інших.

У вересні 2008 року Федір Федорович Кравчук був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського у номінації «Мистецтво» за цикл живописних портретів діячів культури і портрет Михайла Коцюбинського.

Триптих, що зобразив не лише видатного письменника, а й інтер’єр вітальні його будинку і куточок меморіального саду, став справжньою художньою домінантою літературної експозиції музею М.М.Коцюбинського.

Виставка живопису «Весняна» в музеї Коцюбинського запрошує гостей

marije4ka07 — Fri, 20 Mar 2026 13:39:42 GMT

20 березня у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського відбулося відкриття виставки живопису «Весняна». Вона об’єднала митців Чернігівської обласної організації Національної спілки художників України.

Подія зібрала поціновувачів мистецтва, художників та гостей міста, які першими змогли побачити нову експозицію. Відкриття$CUT$ пройшло у теплій, натхненній атмосфері: звучали слова привітань, художники ділилися історіями створення своїх робіт, а відвідувачі мали змогу поспілкуватися з авторами та обговорити побачене.

Експозиція представила різноманітні живописні роботи, у яких весна постає багатогранною – ніжною, стриманою, яскравою та сповненою внутрішнього руху. На полотнах – весняні пейзажі з першими сонячними променями, натюрморти з квітами, наповнені світлом і гармонією, а також архітектурні мотиви, що по-новому відкривають знайомий Чернігів.

Виставка одразу привернула увагу глядачів своєю емоційністю та щирістю. Вона стала своєрідною розмовою про пробудження – природи, міста і людських відчуттів, переданою мовою кольору, світла і натхнення.

Запрошуємо відвідати «Весняну» виставку та відчути атмосферу весни через мистецтво!

Виставка в музеї доступна для перегляду щодня: у будні – з 9.00 до 17.00, у вихідні – з 10.00 до 17.00.

Вартість вхідного квитка:

для дорослого – 30 грн;
для дитини/студента – 20 грн.

Адреса музею: м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

Тел.: (093) 002-42-96.

Ф. Р–2127: Зустріч з Михайлом Коцюбинським (або спогади вчителя Ясенівської початкової школи)

marije4ka07 — Wed, 18 Mar 2026 13:16:35 GMT

Постійні відвідувачі нашої сторінки на ФБ пам’ятають допис «Гуцульщина була в його душі…», підготовлений за статтею В. Полєк – бібліографа Івано-Франківського педінституту – «Зачарований Гуцульщиною». Ця історія про відвідини Михайлом Коцюбинським Криворівні знайшла своє продовження.

Досліджуючи архівну справу «Документи про підготовку 100-ліття від дня народження М.М. Коцюбинського (листування, $CUT$статті та ін.) 1959–1960 рр. (Ф. Р–2127, Оп.1. Спр. 140), виявлено газетну статтю М. Матвійчука – вчителя Оборотівської початкової школи – «Моя зустріч з Михайлом Коцюбинським», датовану квітнем 1959 року.

Родзинкою статті є той факт, що зустріч автора статті з Михайлом Коцюбинським певним чином вплинула на долю вчителя. Тож…

«Моя зустріч з Коцюбинським відбулася у липні 1912 року, коли письменник втретє приїхав з своїм сином Юрієм на Гуцульщину. В середовищі місцевої інтелігенції Коцюбинський був популярний як автор повісті «Тіні забутих предків». Інтерес до цієї повісті пояснювався тим, що в ній знайшло відображення життя гуцулів.

Про приїзд відомого письменника на Гуцульщину ніхто не знав заздалегідь. Тому Коцюбинського ніхто не зустрічав. Проте звістка, що Коцюбинський приїхав до села Криворівні Косівського повіту, швидко облетіла гори. Особа письменника була предметом загального захоплення.

Я працював тоді в Ясенівській початковій школі молодшим вчителем. Друг Коцюбинського учений-етнограф Володимир Гнатюк у листі до мене запитував, чи міг би письменник завітати до нас до школи. Дозволу на це у завідуючої школи польки-шовіністки я не зміг дістати, бо Коцюбинський вважався «закордонною особою». Тоді я вирішив зробити особистий візит письменнику і повідомити про відмову».

Далі буде.

20 березня музей Коцюбинського запрошує на відкриття виставки живопису «Весняна»

marije4ka07 — Wed, 18 Mar 2026 10:27:41 GMT

20 березня о 15:00 у літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського відбудеться відкриття виставки «Весняна». На ній буде представлено роботи художників Чернігівської обласної організації Національної Спілки художників України.

Нова виставка – це не просто експозиція. Це жива розмова художників із містом, природою та глядачем. На полотнах у виставковій залі весна постане у всій своїй багатогранності: $CUT$ніжній і стриманій, яскравій і пробуджуючій, знайомій і водночас новій.

На полотнах розквітають весняні пейзажі – прозоре небо, перші сонячні промені, дерева, що лише починають дихати життям. Натюрморти наповнені світлом і кольором, у них — тендітність квітів, гармонія форм і відчуття тихої радості. Особливе місце займають архітектурні мотиви: знайомі кожному чернігівцю будівлі та вулиці постають у свіжому, весняному настрої — ніби місто відкривається заново.

Виставка живопису «Весняна» — це запрошення відчути красу в деталях, упіймати настрій пробудження і побачити рідний Чернігів очима художників. Це подія, де мистецтво говорить мовою світла, кольору і натхнення.

Запрошуємо розділити цю мить разом!

Початок – о 15.00.

У день відкриття відвідування виставки – безкоштовне.

Адреса: м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 3.

Телефон для довідок: (093) 002-42-96.

Безмежна любов до рідної землі у картинах Олексія Потапенка

marije4ka07 — Mon, 16 Mar 2026 03:08:06 GMT

«Діалектика мистецької долі Олексія Потапенка полягає в складному і довгому шляху від Слобожанщини, землі його народження, до Чернігівщини, краю рік, озер, лугів. Художник відбувається тоді, коли знаходить свою тему, своє власне бачення, свою «малу планету». У Олексія Потапенка це Україна, Дніпро, людина в середовищі, буття людини в світі, людські стосунки, кохання, мрії, самотність. Образи на полотнах розмовляють з нами сучасною мовою про красу, людські радощі і тривоги. Якщо до України як прабатьківщини він ішов довго і непросто, поступово$CUT$ усвідомлюючи в собі глибини національного, то Дніпро є тією живописною планетою, що творчо живить мистця», - так писав про свого старшого товариша відомий український художник Євген Кріп.

Оригінальні твори члена Національної спілки художників України Олексія Потапенка поповнили фонди Чернігівського обласного художнього музею, колекції багатьох музеїв України, а також численні приватні збірки далеко за межами рідного краю автора.

За цикл робіт «Українська рапсодія» Олексій Григорович Потапенко у вересні 2006 року був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського у номінації «Мистецтво». Самобутні твори Заслуженого художника України О.Г.Потапенка нагадують нам про важливість збереження ідентичності, а також про те, що навіть у найважчі часи ми повинні мати силу творити, любити й боротися за своє майбутнє. Його роботи – уособлення безмежної любові до рідного краю.

Дарування з Канади: поповнення колекції музею-заповідника М.Коцюбинського

Kotia — Fri, 13 Mar 2026 07:00:14 GMT

Весна. Пора нових сподівань і гарний час для продовження добрих традицій. Особливо тих, які своїм паростям зросли від глибокого коріння в історії світового українства. Традиція меценатства здавна живе в українській культурі. Як і уміння об’єднуватися та допомагати одне одному у складні часи, долаючи будь-які обставини і відстані. Понад століття тому когорта небайдужих чернігівців, з-поміж яких і Михайло Коцюбинський, дбали про створення у Чернігові музею, де буде зберігатися колекція В.В.Тарновського, яку той заповів місту. За кілька років сам Михайло Михайлович дарував новоствореному музеєві цінні автографи зі свого архіву. А за кілька десятиліть і садиба письменника стала меморіальним музеєм задля увіковічнення пам’яті про свого видатного власника.$CUT$

Нині вже наші сучасники з різних куточків України і світу докладають зусиль до того, аби навіть у часи воєнного лихоліття продовжувалися добрі традиції співпраці, а музейні колекції поповнювалися оригінальними предметами, з допомогою яких музейники зможуть розказати нові цікаві історії або ж підготувати захоплюючі інтерактивні заходи.

Цієї весни музей-заповідник М.Коцюбинського також має чудове поповнення колекції – дарування від канадійки українського походження пані Олени Берикул-Криворучко, котра уже другий рік поспіль співпрацює з нами, надсилаючи оригінальні предмети побуту та інтер’єру. Мешкаючи у далекій Канаді, пані Олена разом з родиною з 2014 р. підтримують ЗСУ, взаємодіють з громадськими, культурними та учбовими закладами в Україні, беруть участь в проукраїнських акціях у своєму місті.

Кілька років тому розпочалася історія саме музейного меценатства: пані Олена стала дарувати українським музеям предмети з власної колекції порцеляни. Сьогодні ж, взаємодіючи з музейними закладами у різних куточках Батьківщини, вона намагається підібрати для збагачення фондових колекцій та розширення експозицій автентичні історичні предмети або ж сучасні копії старовинних речей, які допоможуть розкрити особливості епохи, до якої належав митець, котрі допомагають увиразнити важливі риси його особистості. А крім того, за власним чуттям, пані Олена пропонує речі, які так чи інакше асоціюються з творчістю митця та цікавими моментами з його біографії.

Такий підхід до вибору предметів дарування є надзвичайно актуальним саме зараз, у часи війни, адже, коли більшість музеїв змушені убезпечувати автентичні меморіальні речі, розбирати або кардинально змінювати постійні експозиції, це дає змогу наповнювати музейні простори оригінальними речами і, оперуючи ними, розповідати відвідувачам цікаві історії, проводити, часом, неочікувані паралелі, висвітлювати незвідані грані повсякденного та мистецького життя людини від минулого до сьогодення.

Які ж нові історії розкажуть нам предмети цьогорічного дарування? Гасові лампи додадуть яскравості буденним справам. Керамічний та металевий посуд і предмети побуту стануть виразними акцентами в інтер’єрі оселі, вказуючи на окремі грані життя її мешканців. Речі зі східними мотивами, листівки і морські сувеніри вкотре нагадають про подорожі письменника і твори, написані під враженням від них. Солом’яні капелюшки, текстильні вироби, зокрема, вишивка, історичний дитячий одяг, ляльки, інструменти для рукоділля привернуть увагу до побуту та захоплень жінок і дівчат тієї епохи. Зацікавилися? Стільки предметів і яким чином вони стосуються Коцюбинських? Уже незабаром детальніше про все можна буде дізнатися під час екскурсій меморіальним будинком та з тематичних дописів на сторінці музею.

Сьогодні ж ми висловлюємо свою безмежну вдячність пані Олені Берикул-Криворучко за її коштовний дарунок і ту неоціненну підтримку та світлу енергію добра і щирості, яку ми відчуваємо у кожному подарованому предметі, у кожному листі, у кожному слові. «Разом – сильніші!», - слова з листів пані Олени, які для нас стали символом тієї взаємної підтримки і нерозривності віковічних зв’язків, що єднають українців по всьому світові.

Вечір пам’яті «Вклонімося Великому Пророкові»

marije4ka07 — Thu, 12 Mar 2026 10:17:57 GMT

10 березня у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського відбувся вечір пам’яті Тараса Шевченка «Вклонімося Великому Пророкові» за участю науковців та викладачів, студентів Національного університету «Чернігівський колегіум», а також педагогів Чернігівщини. Захід був приурочений до традиційних Шевченківських днів (9–10 березня), коли в Україні вшановують день народження великого поета.

Вечір пам’яті було влаштовано задля вшанування творчої $CUT$та духовної спадщини Шевченка, якого часто називають пророком українського народу, а також осмислення актуальності його творів у сучасному житті України. Зустріч науковців стала нагодою ще раз вклонитися духовній спадщині Тараса Шевченка та відчути силу його слова, що й через століття залишається актуальним для українського народу.

Подібні заходи є важливою частиною культурного життя міста. Музей-заповідник Михайла Коцюбинського традиційно виступає осередком літературного й духовного життя Чернігова, де проводять зустрічі, виставки та вечори пам’яті, присвячені видатним діячам української культури.

Мальовнича Чернігівщина очима Андрія Мордовця

marije4ka07 — Mon, 09 Mar 2026 04:42:08 GMT

Відомий український живописець Андрій Микитович Мордовець – автор довершених творів історичної тематики і пейзажів. Уродженець села Куличка Сумської області знайшов свою другу батьківщину у Чернігові. Здобувши ґрунтовну фахову освіту, Андрій Мордовець навесні 1953 року приїхав до нашого міста. Митець згадував: «До Чернігова я прибув на початку квітня 1953 року. Старовинне місто, весняна повноводна Десна вразили мене так, що я назавжди залишився тут…».

Чернігів став рідним для Андрія Микитовича. Талановитий художник$CUT$ написав тут низку портретів, картин на історичну тему. Чудові краєвиди Чернігівщини, змальовані у різні пори року заслуженим художником України Андрієм Мордовцем, захоплюють своєю неповторною красою. Багата колекція творів митця поповнила фонди Чернігівського художнього музею імені Г.Галагана. Серед них полотна: «Гайдамаки», «Клятва», «Річка Удай на Прилуччині» та інші.

У вересні 1993 року Андрій Микитович Мордовець був удостоєний звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського за цикл художніх робіт «Мальовнича Чернігівщина» і твори на історичну тематику в номінації «Образотворче мистецтво».

Любов до рідного краю у пейзажах Івана Пенського

marije4ka07 — Mon, 02 Mar 2026 04:10:42 GMT

Перша професійна робота Івана Пенського експонувалася на виставці у столиці Естонії Талліні під час строкової служби автора на військово-морському флоті. Фахову освіту талановитий художник здобув у студії при Дрезденській Академії образотворчого мистецтва.

Із 1978 року Іван Іванович Пенський став постійним учасником обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок. У 1982 році $CUT$його було прийнято до Спілки художників України. Улюблений жанр майстра – пейзаж. Саме він яскраво втілює любов митця до краси рідної землі. Художник віртуозно використовує у творчій праці темперу, пастель і акварель. Картини Івана Пенського представлені не лише у фондах Чернігівського обласного художнього музею, а й також у музейних колекціях України, Швеції, Ізраїлю, Єгипту, Канади, Норвегії, Японії, США, Франції, численних приватних зібраннях шанувальників образотворчого мистецтва.

У вересні 1995 року за цикл графічних творів «Зелене намисто Полісся» і «Шведські мотиви» Іван Іванович Пенський удостоєний почесного звання лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського у номінації «Образотворче мистецтво».

Флоріан Коцюбинський: образ Великого Сонцепоклонника у творчості скульптора

Kotia — Sun, 01 Mar 2026 07:49:23 GMT

Образ Михайла Коцюбинського є чи не одним з найбільш повторюваних у мистецькій спадщині його онука Флоріана. Та і сам скульптор як гідний нащадок свого роду надзвичайно відповідально ставився до вшанування пам’яті і популяризації творчості свого іменитого діда. Об’ємні композиції і скульптурні портрети Великого Сонцелюба, виконані Ф.Коцюбинським, нині займають особливе місце у колекції музею і добре знайомі його відвідувачам.$CUT$

Чи не одним з найперших і найвідоміших творів, присвячених пам’яті М.Коцюбинського, є намогильний пам’ятник з бронзи та граніту, виконаний Флоріаном Коцюбинським у співавторстві зі скульптором Семеном Андрейченком та архітектором Яковом Кобасою. Робота над ним тривала протягом 1952-1954 рр. А 1954 р. вийшла постанова ради міністрів УРСР, згідно якої було зобов’язано «виконком Чернігівської обласної Ради депутатів трудящих впорядкувати могилу М.М.Коцюбинського в м.Чернігові, спорудивши в 1954 році, за затвердженим Міністерством культури УРСР проектом, надгробний пам’ятник з бронзовим бюстом письменника». Влітку 1955 р. відбулося його урочисте відкриття. У музеї ж збереглися пам’ятні фото авторів монументу і його мініатюрна модель.

У 1973-1974 рр. митцем було створено масштабну скульптуру вже для музею. Постать письменника на повний зріст, виконана з карбованої міді, зустрічає кожного, хто заходить прогулятися затишними стежками меморіального саду. Михайло Михайлович сидить у задумі і ніби вслухається у шелест листя, так як то було понад століття тому ще за його життя. Імовірно, що саме повнорозмірна гіпсова модель цієї скульптури нині також знаходитьсяться у Чернігові та добре знайома відвідувачам бібліотеки, що носить ім’я М.Коцюбинського.

У музейній колекції також збереглися два скульптурні портрети письменника, виконані Ф.Коцюбинським з гіпсу. Один з них – погруддя композиційно подібне до скульптури М.Коцюбинського, встановленої у музеї у 1974 р. і, можливо, виконане на одному з етапів розробки образу Михайла Михайловича. Інший бюст тривалий час експонувався у літературній експозиції музею і є яскравою самобутньою інтерпретацією портрету письменника засобами скульптури.

Кінець 1970-х – поч. 1980-х рр. як для музею Великого Сонцелюба, так і для Флоріана Коцюбинського були доволі насиченими. До відкриття приміщення нової експозиції, котре відбулося 1983 р., скульптор створив дві цілком різнопланові роботи: масштабну декоративну композицію «Intermezzo», що виразно вирізняється на тлі будівлі музею і є збірним образом волелюбних героїв літературних творів М.Коцюбинського, і різьблений з деревини горельєф – портрет свого діда-письменника, котрий за манерою виконання та матеріалом мав органічно вписатися в загальний дизайнерський проєкт оформлення залів.

Згадки про роботу над цим проєктом знаходимо у листах Ф.А.Коцюбинського до директора музею Ф.Л.Сендзюка. Спочатку матеріал для скульптури збиралися замовляти на Чернігівській музичній фабриці, проте не було певності, що там знайдеться деревина відповідного розміру та якості: «…для такої відповідальної роботи, як скульптурний портрет, потрібна тільки високоякісна деревина. Тому я вирішив шукати дерево в Києві. Домовився із фахівцями по обробці дерева і, хоч це обійшлося дуже дорого, вони зуміли дістати бруски витриманої сухої липи, відфугували їх на спеціальних верстатах, точно підігнали один до одного і під моїм наглядом склеїли куб 90х90. Після того, як я закінчив ліпити портрет, перевів його в гіпс і запросив для роботи хорошого майстра різьбяра.

Художній раді вирізьблений в дереві портрет дуже сподобався і вони прийняли його з найвищою оцінкою». З листів стає зрозуміло, яка копітка робота була виконана від зародження ідеї портрету, виліплювання його у глині, переведення у гіпс і лише після того різьблення зі спеціально замовленого дерев’яного куба.

З листів стають зрозумілими ще кілька важливих моментів: попри проблеми зі здоров’ям і вихід на пенсію, Флоріан Абрамович продовжував підтримувати тісні стосунки з музеєм: давати поради щодо догляду та реставрації наявних у закладі скульптур, допомагати у складанні плану упорядкування могил не лише своєї матері Ірини Михайлівни, але й Гликерії Максимівни та Лідії Михайлівни Коцюбинських. Шкода лиш, що далеко не все вдалося втілити.

Державна політика щодо відзначення Дня спротиву окупації Криму

marije4ka07 — Thu, 26 Feb 2026 05:53:04 GMT

У 2020 році Президент України Володимир Зеленський затвердив Указ №58/2020, яким встановив 26 лютого День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. З 2021 року на державному рівні реалізується ряд заходів, а також розробляється візуальна айдентика цього дня та забезпечується інформаційне висвітлення різних форм спротиву тимчасової окупації території України. 26 лютого 2026 року в Україні відзначають 12 років спротиву окупації Криму та початку війни, яку розгорнула Росія проти України.

Що варто пам’ятати$CUT$

Саме з окупації Криму 12 років тому розпочалась збройна агресія Росії проти України.
Так званий “референдум” у Криму є незаконним та не має жодних правових наслідків. Рішенням ЄСПЛ від 25 червня 2024 року у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» суд підтвердив, що Росія здійснювала ефективний військовий контроль над півостровом, що означає, що усі подальші дії держави-агресорки, у тому числі організацію та проведення так законного “референдуму” відбувались під контролем російських військових та з порушенням Конституції України. Недійсність “референдуму” також підтвердила Генеральна Асамблея ООН.
Міжнародні норми однозначні: окупація Криму є незаконною. Генеральна Асамблея ООН, ОБСЄ, Рада Європи, ЄС та інші інституції підтвердили політику невизнання спроби окупації Криму. Щороку ухвалюються рішення та заяви, які одностайно зазначають, Кримський півострів є частиною суверенної території України та засуджують його окупацію Росією. Жодна держава не має права змінювати кордони силою. Дотримання міжнародного права підтримує демократичний світ і забезпечує світовий порядок на засадах мирного співробітництва.
Крим під окупацією – територія системних порушень прав людини. У Криму зафіксовані тортури, насильницькі зникнення, політичні переслідування, утиски журналістів, активістів, етнічних українців і кримських татар. Кримські татари – корінний народ, що зазнає цілеспрямованих репресій. Росія проводить політику русифікації, заборони Меджлісу, витіснення кримськотатарської мови та культури, що є формою системної дискримінації.
Після початку окупації у 2014 році на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя окупаційна адміністрація рф запровадила так звані російські “стандарти освіти”. Головним наслідком стало те, що можливості навчатися українською та кримськотатарською мовами різко скоротили, а школу перетворили на інструмент нав’язування російської ідентичності. З 2022 року ця практика лише посилюється та розширюється. Так, лише за останній рік у школах ввели воєнізовані ігри та уроки “патріотичного виховання”, під час яких дітей вчать поводженню зі зброєю, збору, наприклад, безпілотних літальних апаратів. Ці уроки не є лише “теорією”, оскільки до них залучають безпосередньо російських військових. Крім того, окупаційна “адміністрація” суттєво розширила і продовжує розширювати мережу юнацьких воєнізованих формувань, які взаємодіють зі структурами російської армії та у такий спосіб готують юнаків до служби.
Станом на початок лютого 2026 року на території Кримського півострова піддаються політиці судових переслідувань 284 людини, із яких 159 – кримські татари. Росія фабрикує кримінальні справи й виносить вироки без жодних доказів – на цьому постійно наголошують правозахисники та захисники політув’язнених. Окрім того, окупаційні адміністрації чинять тиск на політв’язнів, тримають їх у незадовільних умовах, замовчують їхній реальний стан та не надають їм медичну допомогу. Через це у політв’язнів системно погіршується стан здоров’я.
Після 2022 року окупанти посилили переслідування за спротив окупації. Підставою для обшуків, затримань і подальшого ув’язнення може стати будь-який прояв проукраїнської позиції. Силовики приходять до людей через коментарі на підтримку України в соціальних мережах або навіть через використання жовто-блакитних смайликів. Такі дії окупаційна влада трактує як “екстремізм” чи “дискредитацію армії РФ”, «державну зраду».
Окупований Крим перетворено на військову базу для агресії проти України. З території півострова російська армія завдає системних ракетних ударів по мирних містах України, півострів став логістичним вузлом, який використовується збройними силами РФ для ведення бойових дій на півдні України. Деокупація Криму – це питання не лише територіальної цілісності, а й безпеки всієї України та регіону Чорного моря.
Окупація призвела до економічної деградації Криму. Півострів опинився в міжнародній ізоляції через санкції, втратив туристичну привабливість, інфраструктура руйнується без належного фінансування. Керченський міст не вирішив логістичних проблем, а лише посилив мілітаризацію регіону. Економіка Криму фактично перетворена на економіку військового гарнізону.
Українці єдині у бажанні деокупації Криму. Повернення Криму можливе, коли ми будемо єдині. Крим – це не лише питання півострова, це питання безпеки всієї України. Поки Крим окупований, під загрозою Одеса, Миколаїв, Херсон. Поки в Криму російські бази – вони загрожують всьому Причорномор’ю. Деокупація Криму критична для відновлення суверенітету України, повернення контролю над морськими кордонами та забезпечення довгострокової безпеки всіх регіонів країни.
На Кримському півострові залишається чимало людей, які чекають на деокупацію Силами оборони та вірять у звільнення півострова від окупантів. Жителі Криму є заручниками російської окупації.
У 2021 році за ініціативою Президента України створено Кримську платформу – міжнародний механізм сприяння деокупації півострова, який об’єднує лідерів країн навколо теми Криму. Рішення Кримської платформи включають узгоджені кроки партнерів, а не загальні заяви. Серед цих кроків – синхронізація санкцій, розробка інструментів протидії окупації, притягнення винних до відповідальності, підтримка гуманітарних треків і документування злочинів. Україна щороку працює над розширенням кола учасників Кримської платформи, особливо з-поміж країн Африки, Азії та Латинської Америки, аби привернути увагу до теми Криму, донести правду про окупацію та розвіяти російські наративи про Кримський півострів у цих регіонах.
Питання Криму – це не “територіальний спір”, а питання міжнародного права, прав людини та регіональної безпеки. Позиція Президента України щодо Криму чітка та непохитна – Україна не визнає Крим російським ні “де-факто”, ні “де-юре”. Мир, у якому Крим “відкладають” або “виносять за дужки”, не є стабільним: він винагороджує агресора і підвищує ризик нових атак – як проти України, так і проти інших держав.

За матеріалами Кримської платформи

До 155-річчя від дня народження Лесі Українки

marije4ka07 — Wed, 25 Feb 2026 12:32:04 GMT

Леся Українка у сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок України. 25 лютого 2026 року відзначатиметься 155-та річниця від дня її народження.

До цієї дати пропонуємо дещо незвичний допис про найголовніші сторінки з життя знаної українки та увічнення її пам’яті, основою якого є архівні документи – метричні книги, фотопортрети, світлини, автографи, друковані видання, ескізи пам’ятника тощо. $CUT$

Можливо сума цих документів дасть змогу дещо під іншим кутом подивитися не тільки на творчість Лесі Українки, але й на її образ – поставу, погляд, навіть одяг, а також на коло її спілкування.

Метричні книги увічнили факти народження майбутньої письменниці та укладання шлюбу з Климентом Квіткою.

Всі документи мають підписи та невеликі анотації.

Використані скорочення:

ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного – Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного.

ЦДАМЛМ України – Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.

ЦДІАК – Центральний державний історичний архів України, м. Київ.

ДАЖО – Державний архів Житомирської області.

Використані джерела:

https://nus.org.ua/2021/11/15/skromna-ironichna-i-skrupulozna-58-faktiv-pro-lesyu-ukrayinku-pro-yaki-ne-rozkazhut-u-shkoli

https://archives.gov.ua/ua/150-річчю-лесі-українки-присвячується/

https://uk.wikipedia.org/wiki/Леся_Українка

https://uk.wikipedia.org/wiki/Квітка_Климент_Васильович

https://zwiahel.info/imagegallery/thumbnails/tags/musLU

https://uk.wikipedia.org/wiki/Лісова_пісня

https://uk.wikipedia.org/wiki/Дзвінок_(журнал)

https://uk.wikipedia.org/wiki/Пам%27ятник_Лесі_Українці_(Київ)