Книги Валер’яна Петровича Підмогильного викликають і сьогодні зацікавленість як глибокі психологічно-філософські роздуми про людину і навколишній світ у взаєминах і боротьбі, про особистість, яка щоденно почувається на перехресті суперечливих прагнень власного розуму і серця.

Творчий шлях талановитого літератора тривав лише півтора десятиліття. На 34-му році життя молодий письменник був грубо вилучений із літературного процесу, ізольований від суспільного оточення. Залишилося кілька збірок оповідань і повістей, романи «Місто» і «Невеличка драма», ціла бібліотека перекладів французької класичної прози (Вольтер, Д.Дідро, О.Бальзак, П.Меріме, В.Гюго, А.Франс, Г.Мопассан). Ще наприкінці 1920-х років академік О.Білецький сказав, що ними «сміливо може пишатися українська література». Нині виповнюється 125 років з дня народження Валер’яна Петровича Підмогильного.

Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого (20 січня) 1901 року в степовому селі Чаплі Новомосковського повіту під Катеринославом (нині – Дніпро). Його батьки працювали в економії графа Воронцова-Дашкова. Валер’ян із раннього дитинства виявляв допитливість, мав добру пам’ять і схильність до навчання. Ще у церковно-приходській школі Підмогильний був постійним активним читачем учительської бібліотеки, сам пробував писати оповідання та вірші. Разом із старшою сестрою Настею досконало оволодів французькою мовою.

Після початкової сільської школи 9-річного хлопця віддають до Катеринославського першого реального училища. У шкільному рукописному журналі під псевдонімом «Лорд Лістер» В.Підмогильний вміщує свої ранні оповідання. Серед викладачів закладу був Петро Єфремов - літературознавець високої культури. Саме він посприяв визріванню таланту Підмогильного в плані психологічного пізнання людини. Російськомовне реальне училище, яке юнак закінчив на «відмінно» з усіх дисциплін, навесні 1917 року стало першою реальною школою з українською мовою викладання. Навчання було продовжене ще на рік, аби випускники додатково освоїли українську мову й літературу, історію та географію України, законодавство та інші нові предмети. У червні 1918 р. Валер’ян і тут одержав свідоцтво з відмінними оцінками, що дало йому право «вступати до вищих шкіл, склавши повірочні іспити».

Навесні 1918 р. Підмогильний написав ранні твори «Важке питання», «Добрий бог», «Гайдамака», «Пророк», героями яких є ровесники автора, неймовірні максималісти, з бажанням пізнати себе як особистість, знайти своє місце у складному й поки що чужому дорослому світі.

Оповідання молодого літератора «Ваня», «Гайдамака», «Старець», надруковані у літературно-науковому збірнику «Січ» (№1,2 за 1919 рік), засвідчили: в українську літературу йде цікава, надзвичайно талановита людина. Упевнила в цьому й видана в Січеславі роком пізніше перша книжка оповідань В.Підмогильного «Твори. Том 1». Вартість її була в тому, що автор поволі, але неухильно виходив на шлях психологічного реалізму.

Новели і оповідання, написані на початку 1920-х рр., принесли справжню популярність авторові, що виявив себе блискучим аналітиком і психологом. У творах В.Підмогильного немає романтичного оспівування революції, немає романтичних героїв, переконаних, що світле майбутнє вже не за горами. Герої його новел ­– в основному інтелігенти, які намагаються знайти себе чи зберегти свою особистість у вирі громадянської війни та в голодні повоєнні роки.

Письменник одним із перших у нашій літературі торкнувся теми розрухи, виродження людини. Він показав, що революція не лише стверджує свої нові ідеали, а й руйнує, пробуджує темні інстинкти в людині, калічить душі, витоптує загальнолюдські цінності. Перед читачем постають не схематичні герої з революційними гаслами, а звичайні люди зі своїми болями і розчаруваннями. В.Підмогильний бачив дійсність, якою вона була насправді.

У 1920-1921 рр Валер’ян Підмогильний учителював у рідних краях: Павлограді, Катеринославі. Тоді ж було створено цикл «Повстанці». Частина цих оповідань друкувалася у катеринославській газеті «Український пролетар», повністю 1923 р. вони вийшли за кордоном.

Восени 1921 р. письменник вирушив на Київщину. У мальовничому курортному Ворзелі зустрів свою долю – одружився з Катериною Червінською. Невдовзі подружжя перебралося до Києва. Підмогильний працює редактором видавництва «Книгоспілка», у редакції журналу «Життя й революція». Близько зійшовся з місцевою українською інтелігенцією, яка об’єдналася в «АСПИС» (Асоціацію письменників).

У 1924 році В.Підмогильний, Б.Антоненко-Давидович, Г.Косинка, Т.Осьмачка, Є.Плужник і Марія Галич заснували літературну організацію «Ланка». Сама назва «Ланка» (дав її Підмогильний) вказувала на прагнення її представників бути складником у ланцюгу національно-культурних явищ, синтезуючи найкращі надбання минулого з модерними віяннями епохи. Організація не приймала агітаційних гасел нової ідеології, була терпимою до більшовицької влади, але служити їй не бажала.

7 листопада 1926 року відбулася реорганізація «Ланки» в «МАРС» («Майстерню революційного слова»). Збори «МАРСу», що проіснував до 1928 року, відвідували, Д.Фальківський, І.Багряний, Дмитро Тась (Могилянський), М.Івченко.

На той час деякі твори Валер’яна Підмогильного були вже відомі за кордоном і високо оцінені критикою. Цикл новел «Повстанці» та оповідання «Іван Босий», опубліковані 1923 року в еміграційному журналі «Нова Україна» стали літературною сенсацією. Друкуються оповідання Валер’яна Підмогильного «Собака», «В епідемічному бараці», «Військовий літун», «Історія пані Ївги». Окремими виданнями виходять повість «Третя революція», збірки «Син», «Військовий літун» та ін. Ці твори увійшли до найповнішої збірки письменника «Проблема хліба». В українській літературі тієї доби не знайти таких сильних речей з мистецького і з психологічного боку про голод у пореволюційні роки, долю «колишніх людей», колись привілейованої, але розбитої революцією панівної верхівки суспільства.

Проблема міста і села – одна з найважливіших у творчості В.Підмогильного. Розкривається вона у повісті «Остап Шаптала», та найбільш яскраво подана у романі «Місто» - першому у пореволюційну добу творі європейського рівня про селянську молодь, яка тисячами потягнулася «завойовувати» колись чужі їй міста.

Найвідоміший твір Підмогильного – роман «Місто» – з’явився 1928 р. Із цим твором в українську літературу було внесено потужний струмінь урбаністичної тематики.  У 1930 році в журналі «Життя й революція» надрукований інший модерністичний роман В.Підмогильного «Невеличка драма».

Наприкінці 1929 р. Валер’ян Підмогильний переїхав до тодішньої столиці України – Харкова. Сфабрикований органами влади процес СВУ (Спілки визволення України), спрямований проти української інтелігенції, був у розпалі. Внаслідок репресій постраждали понад 400 діячів науки і культури, серед них С.Єфремов, П.Єфремов, Л.Старицька-Черняхівська, М.Івченко та ін.

Несправедлива вульгарно-соціалістична критика, що постійно супроводжувала творчість В.Підмогильного, приналежність його до організацій «Ланка» - «МАРС» змусили письменника звести до мінімуму свою оригінальну літературну діяльність. Він займається перекладами, готує до видання твори А.Франса, Оноре де Бальзака, десятитомник Гі де Мопассана, працює консультантом з іноземної літератури у видавництві «Рух». Останній друкований за життя твір письменника – оповідання «З життя будинку» - побачив світ у «Літературній газеті» 1933 року. Екзистенційна «Повість без назви…» так і залишилася незавершеною.

8 грудня 1934 року Валер’яна Петровича Підмогильного було заарештовано. Понад місяць продовжувалися виснажливі допити, що скінчилися самонаклепом і визнанням усіх обвинувачень, наперед запланованих органами НКВС. Письменника засудили до десятирічного ув’язнення з конфіскацією особистого майна за участь у контрреволюційній організації, що мала нібито здійснити терористичні акції проти радянської влади, утворити «незалежну буржуазну республіку».

9 червня 1935 р. Валер’ян Підмогильний прибув на Соловки, в спецізолятор, як особливо небезпечний злочинець. 9 жовтня 1937 року особлива трійка НКВС переглянула справи «політично неблагонадійних», серед них і В.Підмогильного, і присудила вищу міру покарання – розстріл. Вирок здійснено 3 листопада 1937 р. – напередодні 20-літнього ювілею Жовтневого перевороту в урочищі Сандормох.

1956 року письменника посмертно реабілітовано. Нині, у ХХІ столітті, твори Валер’яна Підмогильного хвилюють людські душі, спонукають до роздумів, вчать бути мудрими у цьому жорстокому і химерному світі. Проза Підмогильного навдивовижу зрима і рельєфна, навіть кінематографічна. Це глибоко психологічне письмо, якому підвладні найтонші порухи людської душі.

Тетяна Кузнєцова, зав.відділом музею-заповідника М.М.Коцюбинського