На прохання музею надіслати спогади про інтер’єр кабінету-спочивальні родини Коцюбинських відгукнулася дочка письменника Ірина Михайлівна Коцюбинська. Вона згадувала: «… у цьому будинку я народилася та прожила безвиїзно до 1919 року, а тому знаю до найменших подробиць всю обстановку кімнат будинку, як за життя батька, так і після його смерті. … у так званому кабінеті тата (перша невеличка кімната ліворуч від парадного входу) саме кабінет був тільки до 1905–1906 року.

Тоді в кімнаті стояло одне, дуже вбоге залізне ліжко з низькими стінками з прутиків. Воно було пофарбоване рудуватою фарбою. Навіть було не на сітці, а з волосяним матрацом. Було вкрите плюшевою ковдрою яскравого синього кольору з блакитними трояндами з одного боку, з другого – блакитного кольору з яскраво синіми трояндами.

На ліжку лежали дві невеличкі подушки, вкриті скромною накидкою з білого батиста з оборкою. По середині накидки білими нитками гладдю був вишитий вінок та в ньому півник. Це мама вишивала.

Біля ліжка висів великий килим, гаптований гарусом (болгарський хрестик). На темно-червоному фоні – орнамент. Навкруги – чорна облямівка з орнаментом.

Над килимом висів фотознімок – тато і мама (житомирський період). Фото збільшено в чорній рамі під склом. Нижче у вузькій чорній рамі під склом висіло фото – велика група учасників відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві.   

Під цим знімком висів гіпсовий круглий барельєф  – профіль поета Семена Надсона. Ліворуч від нього, теж на килимі, висів невеликий барельєф Адама Міцкевича, зроблений з білого блискучого шовку. Просто вирізаний та видавлений профіль без рамки…».    

Далі буде.