Головна » 2011 » Травень » 12 » Взаємини Михайла Коцюбинського з Володимиром Гнатюком (До 140-річчя від дня народження Володимира Гнатюка)
Взаємини Михайла Коцюбинського з Володимиром Гнатюком (До 140-річчя від дня народження Володимира Гнатюка)
23:52
9 травня виповнилося 140 років від дня народження визначного українського письменника та фольклориста Володимира Гнатюка.
Він народився 9.05.1871 року у с. Велеснів на Тернопільщині. Навчався спочатку у гімназіях у Бучачі та Станіславові (нині Івано-Франківськ). 1894 року вступив на філософський факультет Львівського університету, де в той час викладав Михайло Грушевський.
Про взаємозв'язки Михайла Коцюбинського з визначним українським народознавцем Володимиром Гнатюком писалося доволі багато. Поштовх до цього дав сам В. Гнатюк, опублікувавши негайно після смерті М. Коцюбинського спогади про свої стосунки з українським письменником, ілюстровані 126 листами Коцюбинського до нього. У 1940-1943 рр. ці листи були передруковані у Чернігові та Уфі разом з 99 листами В. Гнатюка до М. Коцюбинського, що зберігаються у фондах музею-заповідника М.Коцюбинського.

В. Гнатюк захоплювався творами письменника ще від студентських років, зокрема після його перших відвідин Львова у 1890 р. Ставши упорядником ювілейного збірника Івана Франка, В. Гнатюк у 1897 р. запросив до участі у цьому виданні також М. Коцюбинського. Той обіцяв вислати до збірника оповідання «В путах шайтана», однак воно надійшло із запізненням, і збірник-альманах «Привіт Д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності» (Львів, 1898), що вмістив твори 26 авторів, вийшов без участі в ньому М. М. Коцюбинського.

Тоді ж В. Гнатюк став секретарем Наукового Товариства ім. Шевченка та секретарем і головним редактором новозаснованої Українсько-руської видавничої спілки. Маючи на руках досі не опубліковане оповідання М. М. Коцюбинського «В путах шайтана», він вирішив долучити до нього кілька інших його творів і видати окремою книжкою. М. Коцюбинський охоче погодився на таку пропозицію, і між ними зав'язалося жваве листування. Книжкою М. Коцюбинський був дуже задоволений. Отримавши перший примірник, він писав: «Книжка видана так добре, так чепyрно, що мені лишається скласти Спільці в особі Вашій, яко директора її, велике спасибі». У той час, однак, царський уряд наклав сувору заборону на ввіз українських книжок в Росію і Коцюбинський довго не міг дістати навіть призначених йому авторських примірників. Книжки, вислані зі Львова, російська цензура або ліквідовувала, або повертала назад.

У зв'язку з тим В. Гнатюк від імені НТШ надіслав протест начальникові Головного управління в справах друку в Петербурзі Миколі Шаховському та на ряд інших адрес. Дружина покійного П.Куліша Ганна Барвінок зверталася у цій справі навіть до цариці, але без найменшого результату.

Незважаючи на труднощі з дистрибуцією галицьких видань в Україну, В. Гнатюк підготував до друку і видав ще три книжки оповідань М. Коцюбинського: «По-людському», «Поєдинок» та «У грішний світ». На той час це було майже повне видання творів М. Коцюбинського. Ряд оповідань В. Гнатюк опублікував на сторінках «Літературно-наукового вісника», який до 1906 р. виходив у Львові під його редакцією. Вони пізніше увійшли до збірки «Дебют».

Через М. Коцюбинського В. Гнатюк підтримував зв'язки з Панасом Мирним (П. Рудченком), який скрупульозно зберігав свою анонімність. Він упорядкував і видав три його книжки: «Лихі люде», «Морозенко» та «Серед степів».

Офіційне листування між цими двома велетнями духу, пов'язане з виданням творів М. Коцюбинського, переросло у щиру дружбу, яка тривала до останніх днів життя Михайла Михайловича.

Обоє з часом навчилися оминати царську цензуру, так що М. Коцюбинський отримував не тільки свої книжки, але й майже всі інші видання НТШ. Особливо захоплювали його фольклорно-етнографічні збірники В. Гнатюка («Етнографічний збірник», «Матеріали до українсько-руської етнології.). Під його впливом і за його анкетами та методичними довідниками почав зaписувати фольклор у Східній Україні й М. Коцюбинський. Працюючи в Чернігівській губернській архівній комісії, М. Коцюбинський за матеріалами В. Гнатюка опрацював спеціальну програму дослідження, яка увійшла до книжки «Программы для собирания сведений археологических, исторических и этнографических по Чернигoвской губернии». (Чернігів, 1903).

Ставши головою чернігівської «Просвіти» у січні 1907 р. (заснованої за зразком галицької «Просвіти»), М. Коцюбинський заснував при її бібліотеці етнографічний відділ, в основу якого було покладено львівські фольклорно-етнографічні видання, здобуті посередництвом В. Гнатюка. Старанням В. Гнатюка на установчі збори «Просвіти» в Чернігові надійшло 12 вітальних листів від філій «Просвіти» в Галичині. «Не можете собі уявити яке гарне враження зробили ті привіти на мало свідому публіку», - із захопленням писав Коцюбинський.

Перша особиста зустріч М. Коцюбинського з В.Гнатюком відбулася навесні 1905 р. у Львові. Ось як описав В. Гнатюк в своїх спогадах:

«М.Коцюбинський приїхав до Львова в дорозі до Берліна перед самим Великоднем. Бажаючи показати йому наше село, виїхав з ним і Іваном Франком на самі свята до Яйковець до тамошнього пароха о. Северина Борачка, де провели ми час дуже приємно.»

Зі Львова М. Коцюбинський виїхав на лікарське обстеження до Берліна, звідти до Дрездена, Венеції, Флоренції, Рима, Неаполя, Ніци, Мілана, Люцерна, Берна, Женеви, Відня, а 6 липня 1905 р. знов повернувся до Львова, де пробув два дні. Погана погода та хворість обох не дозволили їм виїхати в гори.

М. Коцюбинський багато разів запрошував Володимира Гнатюка до Чернігова, де той ніколи не був. Він обіцяв прибути на Археологічний з'їзд влітку 1908 р., однак знову тяжко захворів, і не зміг виїхати. В Чернігові наприкінці серпня 1911 р. гостювала у Коцюбинських дружина Гнатюка Олена.

Ще частіше запрошував до Криворівні В. Гнатюк, однак Михайло Коцюбинський після 1905 р. опинився у такій фінансовій скруті, що навіть цю «розкіш» не міг собі дозволити. У жовтні 1908 р. В. Гнaтюк писав: «Я конечно був би за тим, щоби Ви на одно літо приїхали в наші гори; якби Ви задовольнялися простою їжею, то могли би виїхати навіть до Криворівні, де я вишукав би хатину недалеко від себе, де вигрівались би ми на сонці, приглядалися Черемошові й гуцулам, читали і т.д. Я думаю, що це було би для Вас із двох боків корисне: 1) для здоров'я безумовно, і 2) для Вашої літературної творчості. У гуцулах стільки поезії, Ви знайшли би в них стільки нового для себе, що се, певно, принесло би гарні результати і для Вас самих і для нас, як народу. А коштів - коли б Ви хотіли сидіти, як я, у простій хаті і їсти просту, невибагливу їду - не треба ніяких надзвичайних, бо ті гроші, які Ви в себе видасте, вистачили би й для Криворівиі. Я вмисно пишу про се вже тепер, щоби Ви мали час подумати і пригoтoвитися, а я зі свого боку прийшов би Вам з усякою поміччю. За зиму могли би Ви познайомитися з-невеличкою гуцульською літературою і на місці дивилися на все іншими очима».

Аргументи були більш, ніж переконливі. На цю привабливу пропозицію М. Коцюбинський в листі від 19 грудня 1908 р. відповів: «Я серйозно починаю думати про Криворівню, але ще мені страшно: ану ж знову не буде там сонця і тепла, тоді цілком пропадуть вакації, бо без сонця я не можу. Тоді починаю думати про Нeaпiль, але се потребує знову гроша. В кожному разі маю надію побачити Вас у 1909 р., якщо ще буду до того часу живий, бо лікар каже, що щось мені там з серцем недобре. Ну та я цілком байдужий до успіхів мого ceрця, аби воно тільки не стало мені на перешкоді тоді, як з6еруся в дорогу».

В червні 1909 р. вони і справді зустрілися у Львові, де М. Коцюбинський зупинився по дорозі на Капрі. Після смачного обіду зайшли до Стрийського парку «На бинбу пива», поговорили про різні справи, пожартували і попрощалися. У першому ж листі із Капрі Коцюбинський писав про свого львівського друга: «Тут мені добре, вигідно, тихо, гарно і недорого. А все-таки Криворівня вабить. Він обіцяв заїхати до Криворівні на зворотньому шляху з Італії. Ще 28 червня 1909 р. він писав: «…як стане мені доволі часу, щоб не гнати, як пес шляхом, то заїду до Криворівні. Смутить мене, що мушу їхати сам без Вас. Поки що скажу, що дуже хочу бути в Криворівні і досі не передумав».

Та часу не стало, хоч В. Гнатюк радив йому виїхати із Кaпрі на один день раніше, у Відні теж скоротити побіг і приїхати в Криворівню на храмове свято, яке відбувалося 18 липня. М. Коцюбинський так і зробив. У Львові він зупинився у М. Грушевського, відвідав хворого Івана Франка, однак через дощову погоду і на цей раз до Криворівні не заїхав, боячись простуди. Гнатюк чекав, чекав, і не дочекавшись, вислав до Чернігова листівку: «Жалуйте, що Ви втекли до Чернігова, не повернувши до Криворівні. Сього року погода просто чудова, бодай досі. На храм було хмарно, але дощу ні крaплі… Гуцулії настягалося було в пишних одягах доволі багато; шкода, що Вас не було і Ви не обсервували їх».

М. Коцюбинський 4 серпня 1909 р. відповів докладним листом, в якому є такі слова: «Ви пишете, що в Криворівні була чудова погода і тільки жалю мені завдаєте. Так мені досадно, що перо не хотіло до рук лізти, через те і не писав. На той рік знову збираюся на Капрі і таки до Криворівні. Не хитайте скептично головою, говорю цілком серйозно».

В іншому листі (3 січня 1910 р.) він писав: «Що до Криворівні, то я весь час роздумую, чи не забратися туди на цілі вaкaції. Непокоїть мене тільки ось що: я можу бути вільний тільки з половини мая до кінця червня ст. ст. Чи не холодно ще тоді у Криворівні? Чи могли б Ви так рано виїхати туди, бо сам я не зважусь туди поїхати, не цікаво, та й умовин життя там я не знаю. Поінформуйте мене. Як би се добре було, коли б я не тільки спочив, а і вивіз собі матеріал для роботи: подвійна користь і приємність».

В. Гнатюк щиро привітав це його рішення, однак М. Коцюбинський за порадою лікаря знову цього разу віддав перевагу Італії. Із Капрі він вислав Гнатюкові кілька листів і в кожному з них підтвердив своє бажання відвідати Криворівню, хоча би на десять днів. «Своїми словами: «Ви мусите щось написати про гуцулів» забили Ви мені клин у голову», - писав вів 17 липня 1910 р. - вони не дають мені спокою, тільки що я зробить годен за 10 днів? Тільки оскому наб'ю».

Цього разу М. Коцюбинський і справді вперше приїхав на Гуцульщину. Зі Львова до Ворохти він дістався поїздом. Там на залізничній станції його зустріло ціле українське товариство, влаштувавши стихійний мітинг зі здравицями промовами та співом «многі літа». Після того багатолюдна процесія зі співом відвела його в готель. Вранці він виїхав у Криворівню, де М.Грушевський поселив його в окремій хаті недалеко від своєї дачі. В перший же день (14 серпня) Коцюбинський разом з Іваном Франком відвідав тяжко хворого Володимира Гнатюка, який мешкав у хаті недалеко парохії О. Волянського.

Першим своїм перебуванням на Гуцульщині він був зачарований. Майже щодня відвідував Гнатюка, який організував маршрут його подорожей, хоча через хворобу сам з ним не ходив. Коцюбинський їздив по полонинах, розмовляв з гyцyлами, їв їхню страву, уважно вслухався в їх пісні, легенди та перекази.

У листі до Максима Горького він розповідав про Гуцульщину: «Я решил закончить свой отпуск в Карпатах на границе с Венгрией. Если бы Вы знали, какой это удивительный, почти сказочный yгoлок, с густозелеными гoрами, с вечно шумящими черными реками, чистый и свежий, точно вчера родившийся. Костюмы, обычаи, весь уклад жизни гуцулов-номадов, проводящих все лето со своими стадами на вершинах гор,- настолько своеобразен и красочен, что чувствуешь себя перенесенным в какой-то новый, неведомый мир. Как бы хорошо было, если бы Вы хоть раз съездили в Карпаты».

Вже після перших коротких відвідин Гуцульщини він твердо вирішив описати цей край в художньому творі. Гнатюк щиро підтримав цю ідею, і повернувшись до Львова, вислав йому цілий пакунок літератури про Гуцульщину включаючи п'ятитомну монографію Володимира Шухевича «Гуцульщина» та свої праці про демонологію й опришківський рух гуцулів.

Під час літніх канікул 1911 р. М. Коцюбинський вирішив приїхати в Криворівню на цілий місяць і попросив В. Гнатюка найняти йому хату неподалік. «Ви й не знаєте, як я тішуся, що буду з Вами та ще й у Криворівні, яка мене так зачарувала!» - писав він.

Після повернення додому М.Коцюбинський, одержавши пожиттєву пенсію від Товариства допомоги науці і штуці, покінчив з працею у статбюро, і повністю присвятив себе літературній творчості. У листопаді 1911 р. Коцюбинський по дорозі на лікування в Італію зупинився на два дні у Гнатюка у Львові, а на зворотній дорозі у квітні 1912 р. - знову.

22 червня 1912 р. Михайло Михайлович разом із старшим сином Юрком та письменником Михайлом Могилянським приїхав до Криворівні на півтора місяці. Під час свого третього приїзду в Криворівню М.Коцюбинський зустрічався з Іваном Крип'якевичем, Йосипом Раздольським, Антоном Крушельницьким, Євгенією Бохенською, Володимиром Дорошенком та багатьма іншими. Зокрема у своїх спогадах В.Дорошенко згодом писав: «На жаль, літо 1912 року було сльотливе й Коцюбинський не міг використати свого побуту в тій мірі, в якій сподівався: відвідати всі ті місця й тих людей, що хотів їх бачити й зібрати потрібні йому матеріали до задуманої більшої повісті з гуцульського життя». Цією повістю мали бути «Годованці», своєрідне продовження «Тіней забутих предків». Її зміст Коцюбинський детально обговорив з В.Гнатюком, який був переконаний, що нова повість чи роман з життя гуцулів стане «вінцем літературної діяльності Коцюбинського». Та важко захворівши восени 1912 року, до написання цієї повісті М.Коцюбинський так і не приступив.

На початку 1913 року М.Коцюбинський вже відчував свій близький кінець. У передостанньому листі до Гнатюка він з болем констатував: «Пора вже настала обертатися в дерево або в горох. Що ж, і то добре. Шкода тільки гуцульського матеріалу, бо дурно загине». 25 квітня (13 ст.ст.) Михайло Коцюбинський помер. Сповнилося сумне передчуття В.Гнатюка, який ще рік тому, одержавши від свого кращого друга повідомлення про приїзд на вакації (канікули) до Криворівні, з радістю писав: «Вчора дістав Вашу картку і утішився дуже, бо маю таке почуття, що будемо вже востаннє разом «вакаціонувати», хоч як того не бажалося б».

Для Гнатюка це була болюча втрата, від якої він довго не міг отямитися. Замість некролога Володимир Михайлович опублікував листи Сонцепоклонника до нього, які є багатющою хронікою останніх 15 років життя автора «Тіней забутих предків».

Після смерті Коцюбинського сім'ї Гнатюка та Коцюбинського підтримували тісні взаємини. Так єдиний син Гнатюка Юрій, після закінчення гірничої академії у Прибрамі (Чехія) з благословення батька виїхав будувати «самостійну вільну Україну». При цьому консультувався з сином Коцюбинського Юрієм, який на той час був першим радником дипломатичного представництва СРСР у Відні. І доля обох Юріїв була трагічною. НКВС арештувало їх майже одночасно. Юрія Гнатюка у червні 1935 року було засуджено на 5 років таборів суворого режиму, а після відбуття цього терміну - було вічне заслання. Юрія Коцюбинського було розстріляно у березні 1937 року.

А Володимир Гнатюк помер 6 жовтня 1926 року у Львіві. Й похований на Личаківському цвинтарі.

Ось основні праці Володимира Михайловича:

«Етнографічні матеріали з Угорської Руси» (т. 1, 2, 4-6; 1897-1911);
«Галицько-руські народні легенди» (2 т.; 1902-1903);
«Коломийки» (3 т.; 1905-1907);
«Гаївки» (1909);
«Народні оповідання про опришків» (1910);
«Колядки і щедрівки» (1914);
«Українські народні байки» (2 т.; 1916);
«Національне відродження австро-угорських українців» (1916);
«Народні новели» (1917);
«Народні байки» (1918);
«Як повставав світ: народні легенди з історії природи й людського побуту» (1926);
"Паленє та купанє відьом на Галичині".

Підготував І.Коцюбинський




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Переглядів: 1086 | Додав: Maysheff | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість