Головна » 2017 » Грудень » 3 » «Світ ловив мене, та не спіймав»: до 295-річчя від дня народження Григорія Сковороди
«Світ ловив мене, та не спіймав»: до 295-річчя від дня народження Григорія Сковороди
11:43

Григорій Савич Сковорода – постать особлива і непересічна не лише в українській літературі чи філософії, а й в історії. Він народився 3 грудня 1722 року в невеличкому містечку Чорнухи, що на Полтавщині.

Батьки відомого філософа походили із козацького роду. Вони відразу помітили у Григорія інтерес до науки і відправили його на навчання до Києво-Могилянської академії. Серед викладачів хлопця були Георгій Кониський, Михайло Козачинський, Симон Тодорський.

В 1741 році Григорій Сковорода став співаком у придворній капелі імператриці Єлизавети та вирушив до Санкт-Петербурга. Через три роки він повернувся до Києва, почав більш глибоко цікавитися філософією. Влітку 1745 року розпочалася подорож Григорія Савича Європою. За п’ять років він побував у багатьох країнах – в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі. Згодом один із улюблених учнів філософа зазначить, що в Братиславі, Відні та Будапешті Сковорода продовжував своє навчання, спілкувався з багатьма відомими освіченими людьми.

Хоч і без грошей, зате з цілою низкою гарних вражень, у 1750 році Григорій Сковорода повернувся додому і став викладачем поетики у Переяславській колегії. Сутність поетичного мистецтва філософ бачив по-своєму, тому відмовлявся викладати за шаблонними рамками. Через це невдовзі його було звільнено. І доля повернула Сковороду до Києво-Могилянської академії, де він почав вивчати богослов’я. Але так і не закінчив академічний клас через те, що став вихователем сина переяславського дідича Степана Томари. Саме в його маєтку Григорій Савич почав писати свої «божественні пісні».

У 1759 році на запрошення білгородського єпископа Миткевича Сковорода поїхав на Слобожанщину працювати викладачем у Харківській колегії. Хоч і з перервами, та десять років Григорій Сковорода працював там.

Життя філософа було не таким, як у інших людей – одяг він обирав простий, але зі смаком. Серед їжі віддавав перевагу плодам або стравам із молочних продуктів. Сідав до столу після заходу сонця. Для сну виділяв не більше чотирьох годин на добу. Не їздив, а ходив пішки. Мав «набожність без марновірства, ученість без гордощів, ґречність без лестощів».

Григорій Сковорода мав величезні здібності і був дуже скромним. На запитання, чому він відмовляється від карєри і почестей, відповідав: «Світ підхожий до театру: аби грати на сцені з успіхом та похвалою, треба взяти належну роль. Актора хвалять не за те, що він грає шляхетного персонажа, а за те, що його гра вміла. Я довго думав про це й, випробовуючи себе, пересвідчився, що на театрі світу не годен уміло зіграти нічого іншого, як тільки незначну, просту, безтурботну й усамітнену особу; саме цю роль я обрав, узяв її собі, та й буде з мене».

У 1769 році Григорій Сковорода зробить сенсом свого життя богомислення, позбувшись усього іншого. Філософ починає свої мандри Слобідським краєм. Він заходить і до звичайних сільських хат, і до маєтків шляхти. Бував у гостях у Донців-Захаржевських, Каразиних, Квіток, Земборських, Ковалинських, Мечникових, Тев’яшових, Розальйон-Сошальських та інших. Заходив Григорій Савич і до келій Курязького, Сумського, Охтирського, Святогорського монастирів. І всюди був бажаним гостем. Саме на Слобожанщині байкар і написав більшість своїх творів.

Помер Григорій Сковорода у Вільшанській Іванівці 9 листопада 1794 року. А на його могилі викарбувані слова: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Серед творчого доробку Григорія Сковороди особливе місце посідають байки. Незважаючи на те, що цей жанр був давно відомий в Україні з фольклорних джерел, літературознавці відзначають, що саме Григорій Сковорода був родоначальником української літературної байки.

До збірки «Басни Харьковскіе», що її філософ написав у 1769-1774 рр поблизу Харкова, увійшло 30 байок. Вони не віршовані, а прозові. Кожна складається з двох частин – фабули (розповіді) і сили (повчальної частини). І в кожній завершальній частині зібрана сила думки і мудрості видатного філософа: «Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без розбору», «Серце і звичаї людські мають свідчити, хто він такий, а не зовнішні якості. Дерево на плодах пізнається», «Ліпше з одним розумним та добрим душею жити в любові та шані, аніж з тисячею дурнів».

Марія Коробко, науковий співробітник музею-заповідника М.М.Коцюбинського




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 46 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість