В житті горю... Життя люблю –

І лоскіт сміху, й терпкі сльози,

І кожну радощинку п’ю,

Як сонце п’є ранкові роси.

Ці поетичні рядки належать перу Василя Михайловича Елланського, знаного під літературним псевдонімом Еллан-Блакитний. Хоча «знаний» – це, мабуть, занадто гучне слово: ця неординарна постать донедавна залишалася недостатньо поцінованою, несправедливо опинившись на маргінесі уваги пересічного читача. ... Читати далі »

У вінку тих імен, якими пишається Ічнянщина – імʼя Степана Васильченка (справжнє прізвище Панасенко), талановитого письменника, педагога за фахом і покликанням, гуманіста, людини багатої душею, ніжної серцем, але твердої вдачею, незламної в переконаннях. Він любив свій народ, вірив у нього, працював для його щастя, добра, для його майбутнього.

Максим Рильський називав Степана Васильченка «поетом української природи, залюбленого в слово і пісню народу», а Олесь Гончар відзначав оптимізм як одну з характерних ознак стилю Васильченка: «Крізь усі випробування долі письменник проносить віру в краще майбутнє. ... Читати далі »

6 січня 1834 року в родині Василя Руданського було подвійне свято. У цей святвечір у нього народився син Степан. Родина жила у селі Хомутинці Вінницького повіту на Поділлі (тепер с. Хомутинці Калинівського району Вінницької області). У Степана було ще два брати й сестра.

Батько майбутнього письменника навчався в Кам’янець-Подільській духовній семінарії. У 1820 році він влаштувався на посаду канцеляриста духовної консисторії у Кам’янці-Подільському, а через 9 років став священиком і отримав вільну парафію у своєму селі. Мати Степана Руданського, Федора Порфирівна, була з духовної родини Добротворських. Освіти вона не мала, але вміла читати і писати. ... Читати далі »

«Шевченка і Марка Вовчка я вважаю найбільшими талантами нашої дотеперішньої літератури, найбільшими майстрами нашого слова, але оба вони були появами занадто одиничними, незвичайними серед української суспільності» (Іван Франко).

Сьогодні, 22 грудня, минає 185 років від дня народження видатної української письменниці, знаної під псевдонімом Марко Вовчок, – Марії Олександрівни Вілінської, яка була знаковою фігурою в українському літературному процесі кінця 50-х – початку 60-х років XIX ст. та стала класиком української літератури. ... Читати далі »

Він жив на зламі двох століть, коли могутній смерч змін увірвався у людське життя. Зазвичай у такий час митець бере на себе зобов’язання пояснити суть нових подій і змін, закарбувавши їх у своїх творах. У 20-х роках минулого століття цю роль довелося виконувати Миколі Хвильовому. 13 грудня минуло 125 років від дня його народження. Це число – 13 – відіграло у долі письменника величезну роль.

Микола Хвильовий говорив, що життя нагадує йому безумну подорож. І справді, читаючи біографію цього письменника, розумієш, що він пройшов ледь чи не всі кола пекла. Молода душа не змогла витримати того навантаження.

Він мріяв про те, щоб побудувати нове суспільство, боровся за високі ідеали не лише в житті, а і в літературі. ... Читати далі »

17 грудня 1908 року в Харкові народився Юрій Володимирович Шевельов (псевдоніми – Юрій Шерех, Григорій Шевчук та інші), вчений-славіст, мовознавець, літературознавець, педагог.

Походив із родини етнічних німців. Батько, Володимир Шнайдер, генерал-майор російської імператорської армії, з початком Першої світової війни змінив прізвище на Шевельов.

Закінчив Педагогічний інститут професійної освіти у Харкові (1931). Викладав в Харківському інституті журналістики (1938-1939) і Харківському університеті (1939-1943). ... Читати далі »