Головна » 2018 » Травень » 15 » Подвижник Слова (До 80-річчя від дня народження С.П.Реп᾿яха)
Подвижник Слова (До 80-річчя від дня народження С.П.Реп᾿яха)
09:10

Поет, публіцист, есеїст, історик літератури, працівник перекладацької ниви, краєзнавець, газетяр і радіожурналіст, активний громадський діяч Станіслав Панасович Реп᾿ях добре знаний далеко на межами України.

Закоханість у рідний край, душевну щедрість і відчуття часу – все це відчуваємо у його ліриці. Вірші поета предметні і конкретні, прості й водночас глибокі, асоціативні й самобутні. Лауреат Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського Олександр Яровий відзначав: «Станіслав Реп᾿ях творчо увібрав до своєї манери традиції улюбленого ним Павла Тичини, засвоїв образну філософію Максима Рильського, філософію праці, яка переходить у творчість… Поезія його глибоко земна у плані реального закорінення в життєві обставини, людські характери… Автор вимальовує образи випуклі й відчутні, які говорять про любов до України».

У глухі часи тоталітарного режиму це було непросто:

 

Дощі, дощі шумлять невпинно,

Усе довкола у дощах…

Спішу до тебе, Україно,

Ще жар у грудях не прочах.

 

Моя невільнице розкішна,

Мій біль і радосте моя!

Поки живу – тебе не кину:

Тобі, тобі належу я!

Цими рядками завершувався цикл віршів про Григорія Сковороду, опублікований у другій збірці С.Реп᾿яха «Барви» (1967).

Сотні великих, відомих, визначних літераторів сучасності – це люди, з якими перетиналася біографія письменника. Євген Гуцало, Василь Стус, Іван Драч, Борис Олійник, Платон Воронько, Віктор Іванисенко, Олесь Гончар – кожен з них сприяв творчому зростанню літератора і громадянина Станіслава Реп᾿яха.

О. Гончар з онукою і С. Реп’ях у Чернігівському музеї М.Коцюбинського

З грудня 1976 року було створено Чернігівську обласну організацію Спілки письменників України. Микола Слав᾿ятинський, Кузьма Журба, Вілій Москалець, Степан Пінчук, Павло Сердюк, Дмитро Куровський, Ірина Коцюбинська, Надія Петренко, Микола Турківський стали її фундаторами, а Станіслав Реп᾿ях – незмінним очільником спілчанського осередку майже впродовж 35 наступних літ.

Чернігівські літератори впевнено заявили про себе як про боєздатний колектив творців, громадських діячів на терені рідної культури, охоронців і пропагандистів української мови. Зі своїми  віршами, оповіданнями, публіцистичними творами, гуморесками наші письменники пішли до людей. До красного слова прилучилися тисячі робітників, колгоспників, учителів, медиків, студентів і школярів. 

С.Реп᾿ях після літературного вечора у с. Сеньківці

Майже в кожному селі Чернігівщини, а у великих селах – по кілька разів, побував Станіслав Реп᾿ях із виступами. Оратор він був неперевершений.

Зародилися і стали традиційними свого часу на Подесенні літературні свята «Над Дніпром, Десною і Сожем», «Чуття єдиної родини», «Дні чуваської літератури». Особливо популярним і представницьким було Тичинине свято, яким до кінця днів пишався Станіслав Панасович. 

Учасники свята «Чуття єдиної родини» у с. Пісках

Спілка письменників Чернігівщини започаткувала відзначення ювілеїв літераторів-земляків, відроджувала забуті, а то й заборонені імена Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок, Аркадія Казки, Анатолія Олійника, Михайла Івченка та багатьох інших. Повідомлення про святкування 150-річчя Ганни Барвінок у Мотронівці на Борзнянщині прозвучало навіть по радіо «Свобода». З ініціативи спілчан були встановлені меморіальні дошки В.Еллану-Блакитному, П.Тичині, В.Ганцову, К.Журбі, Д.Куровському, М.Слав᾿ятинському, пам᾿ятний камінь на місці будинку Л.Глібова, створено літературно-меморіальний музей П.Г.Тичини у с. Пісках Бобровицького району.

Багаторічні дружні стосунки єднали Станіслава Панасовича Реп᾿яха з Юлієм Романовичем Коцюбинським, який через певні обставини 12 років працював кореспондентом-організатором обласного відділення Спілки письменників України, а у серпні 1988 року очолив Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М.М.Коцюбинського. Станіслав Панасович і Юлій Романович об᾿їздили всю Україну, організовуючи змістовні зустрічі відомих літераторів Є.Гуцала, Ю.Мушкетика, М.Вінграновського, І.Драча та ін. з шанувальниками Слова.  

С.Реп᾿ях і Ю.Коцюбинський з гостями музею Є.Гуцалом, Ю.Мушкетиком

Завдяки невтомності й ентузіазмові таких подвижників, як Юлій  Коцюбинський і Станіслав Реп᾿ях, відбувалось відродження духовності у нашому краї.

Надбанням українського читача С. Реп᾿ях зробив майстерно перекладені ним поетичні й прозові твори білоруських, болгарських, угорських, вірменських, німецьких, грузинських, сербських літераторів. Ще на початку 70-х років минулого століття у Чернігові побував перекладач української поезії на сербсько-хорватську мову Мілан Ніколіч. Мандрівка по древній сіверській землі, спілкування з молодими журналістами нашого міста надовго залишились у пам᾿яті гостя з Югославії, а 1974 року він запросив Станіслава Реп᾿яха до себе у місто Крагуєвац.

С.Реп᾿ях і Мілан Ніколіч у м. Крагуєвац 1974 р.

Цікава сторінка творчої біографії С.П.Реп᾿яха – літературне краєзнавство (нарис «Чернігівщина», путівник «Літературні музеї Чернігівщини»).

Станіслав Панасович був чуйним вихователем і наставником творчої молоді, керував літературною студією при редакції газети «Деснянська правда», обласним літературним об᾿єднанням, редагував сотні видань місцевих авторів.

Започаткувавши 2002 року серію «Портрети земляків», С.П.Реп᾿ях розповів про відомих людей Чернігівського краю – письменників, художників, музикантів: М.Слав᾿ятинського, К.Журбу, Д.Куровського, О.Шльончика, В.Інютіна, А.Олійника.

Станіслав Реп᾿ях мав чудовий голос і прекрасний музикальний слух, його поезія ритмічна і мелодійна. Понад сотню пісень на його тексти створили композитори О.Білаш, Б.Буєвський, П.Зуб, І.Зажитько та ін. Особливо популярними у народі стали пісні «Чураївна», «А вони летять», «Річенька мала» у виконанні Р.Кириченко, М.Кондратюка, В.Бокача, А.Кудлай, Т.Олійник. До двох десятків своїх віршів С.Реп᾿ях написав музику, хист до якої виявляв ще з дитячих літ.

Станіслава Панасовича працівники музею-заповідника М.М.Коцюбинського запам᾿ятали як незмінного натхненника численних літературно-музичних вечорів, презентацій, конференцій.

Автору цих рядків пощастило разом із С.П.Реп᾿яхом брати участь у відзначенні ювілеїв К.Журби, М.Слав᾿ятинського, Д.Куровського, В.Самійленка. Вражала енциклопедичність знань Станіслава Панасовича, внутрішня потужність його творчої особистості, простота і шляхетність у спілкуванні.   

Літературний вечір з нагоди 140-річчя В.Самійленка, лютий 2004 р.

Пригадується погожий весняний день 14 травня 2008 року – 70-річчя Станіслава Панасовича. Усміхненим, привітним і радісним зустрічав ювіляр гостей на подвір᾿ї музею. Таким він залишився у моїй пам᾿яті. А перше моє знайомство з поезією Станіслава Реп᾿яха  відбулося ще у далекі роки щасливої шкільної юності. У затишній книгарні біля обласної філармонії я придбала його збірки «Листя» і «Многокутник». Тоді захопили натхненні рядки вінка сонетів С.Реп᾿яха «Весна», романтичні пейзажні замальовки, що й нині хвилюють образністю і свіжістю.

Опубліковані нижче вірші самобутнього художника Слова стануть відкриттям для юних читачів, а для старших – побаченням із власною молодістю.

Завідувач відділом музею М.М.Коцюбинського Т.Кузнєцова  

***

Хто не стрічав світання,

той не жив:

Не бачив сонця, що як немовля,

Виймає з купелі тривожна далеч,

Не чув дихання голубих вітрів,

Не знав народження нового дня!

Хто не стрічав світання,

той не жив.

 

Квітень

 

Так нарекли його не марно,

Цей красень-місяць весняний,

Коли цвітінню меж немає

І дні пливуть, як веслярі,

 

У бризках сонця молодого,

В гучному клекоті хвилин,

Коли всихає монотонність,

А сірість в розпачі квилить.

 

Мигтять навколо барви буйні,

Розмаю грає круговерть,

Стають жаданим святом будні,

Залляті голубінню вщерть.

 

Бруньки бентежні, мов балади,

Двигтить у них обнови дух…

І фарба фарбі не завада,

І квітка квітці – щирий друг.

 

Пора пробудження! Світи нам

Шляхи без ошуканства, лжі!

А ще: незаймане цвітіння

У кожнім серці залиши!

 

Етюд пробудження

 

Спустошивши дрімоту площ,

Сонноту перехресть,

Затанцював травневий дощ

Під радісний оркестр.

Метнувся блискавки смичок –

Стострунно гримнув грім,

І задзвенів, як сто річок,

Весни цілющий гімн.

І сіра, збайдужіла даль

Прокинулася вмить…

Візьму в грози найвищий дар –

Усе од сну будить!

***

Веселий грім ударив копитами,

Зацьвохкав дощ по листю, мов батіг,

Гойднулися сколошкані каштани:

Травневий струм по їх тілах пробіг!

Гойднулось серце…

***

Як проліски, жити треба,

З красою на гордім чолі:

Дивитись високо в небо,

А силу черпати з землі.

***

Моя душа, неначе літній сад,

Плодами пахне, сонячним настоєм,

І музику свою яблукопад

На тихий тон, на ніжний лад настроїв.

Застряли зорі в сплетенім гіллі,

Блищать наївно срібними сльозами…

Найбільша радість – жити на землі,

Своїй землі,

що тужить так за нами!

***

Мені ночами не дає заснуть.

Мені весь час шалено тисне груди

Пекуча мисль: життя – терниста путь,

Бо поряд мотлох і коштовні руди.

Кохають, зраджують навколо люди.

Їх я не маю права обминуть.

Нехай же поряд похвала й огуда,

Як рівний з рівним, здружені живуть.

Мене печаль іржею роз᾿їдає

І радість осяває кожний день.

Я змалечку в душі не поділяю

Легеньких нікельованих пісень.

Я хочу пісні – гострої стріли,

Щоб наскрізь пробивала серце мли!




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 57 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість