Головна » 2018 » Січень » 8 » Пам’яті Михайлини Коцюбинської
Пам’яті Михайлини Коцюбинської
22:27

7 січня минає 7 років, як відійшла у інший світ визначний український літературознавець, письменниця, дисидент Михайлина Коцюбинська (1931-2011).

Михайлина Хомівна народилася у Вінниці 18 грудня 1931 р., де її батько створював і керував музеєм відомого письменника, свого брата Михайла Коцюбинського. Мати — Катерина Бедризова, кримська вірменка за походженням, познайомилася із Хомою Михайловичем Коцюбинським  у Києві, у дитячому будинку, де обидва були педагогами.

1935 року родина переїхала до Чернігова, де батько створив і згодом також керував музеєм Михайла Коцюбинського. А у серпні 1941 року, після початку радянсько-німецької війни була евакуйована до Уфи, де музей  М.Коцюбинського перебував до червня 1944 року.

М.Коцюбинська закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка (1949-1954) за фахом «Українська мова і література», там же — аспірантуру. Кандидат філологічних наук (1958). Під керівництвом академіка Олександра Білецького захистила кандидатську дисертацію «Поетика Шевченка і український романтизм».

З листопада 1957 по 1968 роки — молодший науковий працівник, старший науковий працівник відділу теорії літератури і шевченкознавства Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР. Досліджувала мову художніх творів, поетику Тараса Шевченка, художню індивідуальність М.Коцюбинського, специфіку образного мислення і його еволюцію в українській літературі. Михайлина Коцюбинська була також активним учасником руху шістедсятників – нон-конформістської групи української інтелігенції, яка в несиловий спосіб чинила опір радянській окупації. Учасниця протесту після перегляду фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» проти арештів 1965 року української інтелігенції.

Влада помстилася Михайлині Хомівні:         

1966 виключена з лав КПРС;

переведена в інший відділ Інституту літератури;

монографія про Т.Шевченка не включена до плану видань;

заборона публікуватися у радянській пресі;

1968 — звільнена з Інституту як така, що не пройшла конкурс;

майже рік шукала роботу з огляду на негласну заборону на її працевлаштування.

1972 – регулярні допити в КДБ УРСР, зокрема, у справі Василя Стуса, якому на суді, між іншим, дала високу характеристику. Надіслала лист-протест очільнику КПУ В.Щербицькому, де вимагала звільнити з-під арешту Надію Світличну. Буденними були обшуки, вилучення авторських статей, допити. Не підписала спільний лист-каяття із Зиновією Франко, сфабрикований органами КДБ, який мав дискредитувати рух шістдесятників. Пережила шантаж радянської влади відносно удочереної Тетяни, яку погрожували забрати з родини.

1977 – нова серія допитів у кримінальних справах Миколи Матусевича, Мирослава Мариновича, Василя Стуса.

Своїми духовними наставниками вважала перекладача Григорія Кочура та письменника генерації Розстріляного Відродження Бориса Антоненка-Давидовича. Винятковий уплив справили на неї Євген Сверстюк, Іван Світличний, Юрій Бадзьо та інші шістдесятники, об'єднані в Клубі Творчої Молоді. Дружила з Аллою Горською, Оленою Апанович, Ліною Костенко, Зіновією Геник-Березовською з Праги.

З 1992 р. – старший науковий працівник відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Була головою редакційної колегії академічного зібрання творів В.Стуса у 6-ти томах (1994–1997). В останні роки працювала як упорядник і коментатор над зібранням творів В.Чорновола у 10 томах, а також редактором-констультантом виданого Чернігівським літературно-меморіальним музеєм-заповідником чотиритомного видання «Листи сучасників до Михайла Коцюбинського» (2003).

Авторка статей, есеїв, спогадів, критично-мемуарних розвідок про В. Стуса, І. Світличного, З. Ґеник-Березовську, П.Тичину, Є. Сверстюка, Н.Суровцеву, Б. Антоненка-Давидовича. Володіючи особливою інтуїцією, відчула всезростаючий інтерес до художньої документалістики як до самостійного мистецького явища і всебічно проаналізувала цей специфічний вид словесної творчості. Ретельно вивчала спогади, щоденники, епістолярії, письменників. Опублікувала  листи В. Стуса, Олександра Олеся, Олега Ольжича, В.Стефаника.  Брала активну участь у громадському житті.

2008 року стала почесним доктором НаУКМА.

Михайлина Коцюбинська є лауреатом Літературної премії імені Олександра Білецького (1993), Премії імені Василя Стуса (1994), Премії фундації Антоновичів (1996), Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Коцюбинського (1998), Премії імені Олени Теліги (2001), Чернігівської обласної літературної премії імені Михайла Коцюбинського (2003), Національної премії України імені Тараса Шевченка (2005).

М.Х.Коцюбинська – заслужений діяч науки і техніки України (грудень 2001). Вона нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2006).

Померла Михайлина Хомівна у Києві 7 січня 2011 року від ускладнень після грипу. Громадська панахида, яку вів академік Микола Жулинський, відбулася у київському Будинку вчителя. Також виступали Богдан Горинь,  Костянтин Сігов та інші. Відспівана владикою Євстратієм у Володимирському соборі УПЦ (КП). Похована на Байковому цвинтарі.

22 вересня 2011 року в Чернігові на честь Михайлини Коцюбинської було відкрито меморіальну дошку. Її встановлено на фасаді школи № 17 (колишня залізнична школа № 41), яку у 1949 році із золотою медаллю закінчила М.Коцюбинська. З цієї нагоди у навчальному закладі відбулася урочиста лінійка, у якій взяли участь Чернігівський міський голова Олександр Соколов, директор літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського — Ігор Коцюбинський, молодий науковець з Кам’янця-Подільського Олег Рарицький, представники Інституту літератури НАН України Галина Бурмака та Лариса Мірошниченко, які працювали з Михайлиною Коцюбинською, громадськість Чернігова.

2012 року у видавництві «Дух і Літера»  вийшла друком книга спогадів сучасників про Михайлину Коцюбинську «У мерехтінні найдорожчих лиць». Упорядник – Елеонора Соловей.

А нещодавно у селищі Оринині на Хмельниччині було перейменовано й названо вулицю на честь Михайлини Хомівни Коцюбинської. У 2006 році вона провела там місяць на запрошення літературознавця, доктора філологічних наук, викладача Кам’янець-Подільського університету Олега Рарицького. Саме Оринин - це була остання подорож Михайлини Коцюбинської за межі Києва. Й перейменування відбулося власне за ініціативи пана Олега, який приклав для цього чимало зусиль. На фото ви можете бачити мальовничі краєвиди с.Оринина.

Вічна пам'ять Михайлині Коцюбинській - прекрасній Людині та Науковцю!




QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Категорія: Публікації | Переглядів: 190 | Додав: marije4ka07 | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас Гість